Права людини

Проекти які реалізує ЦППД "СІМ" в сфері захисту та дотримання прав людини

Моніторинг реалізації державних програм з прав людини

Моніторинг стану реалізації державних цільових програм, що зачіпають права людини і громадянина

Щорічно згідно з Законом України № 1621-IV від 18 березня 2004 року «Про державні цільові програми» Українська держава запроваджує нові державні цільові програми та інші програми (для вирішення проблем галузі або адміністративно-територіальної одиниці) фінансування яких передбачено здійснювати як з державного бюджету, так і з місцевого бюджету та інших джерел. Нові програми запроваджуються також на місцевому рівні. Разом із тим, отримати інформацію про стан дотримання державних програм вкрай важко.

П.50 Постанови Кабінету міністрів України від 31 січня 2007 р. № 106 «Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм» і передбачає, що «Державний замовник програми організовує опублікування заключного звіту про результати виконання програми, крім звіту про результати виконання програми, що містить інформацію, яка становить державну таємницю, в офіційних засобах масової інформації та розміщує його на своєму веб-сайті».

Однак практика свідчить, що така інформація, як правило, не оприлюднюється або поширюється таким чином, що отримати доступ до такої інформації вкрай важко.Разом із тим, державні цільові програми, як правило, запроваджуються для вирішення вкрай важливих соціально-економічних проблем, частина з них має відношення до забезпечення прав людини і громадянина (як особистих та політичних, так і соціально-економічних).

ЦППД «СІМ» планує:

  • провести аналіз виконання державних цільових програм;
  • здійснити моніторинг дотримання прав на доступ до інформації щодо надання суспільно-значимої інформації з боку органів державної влади;
  • напрацювати механізми оскарження неналежних відповідей або їх відсутності з боку державних органів та поширення такої практики серед студентів ВНЗ та активістів громадських організацій.
  • забезпечити використання результатів проекту для підготовки матеріалів щорічної доповіді з прав людини, що готується УГСПЛ
  • посприяти студентам юридичних факультетів ВНЗ м. Львова та активістам громадських організацій в отриманні знань та навичок щодо доступу до інформації.


В моніторинг включені такі програми:

    1. Державна цільова соціальна програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 17.10.2007 № 1242);

    2. Державна програма розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 12.05.2007 № 716);

    3. Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 27.12.2006 № 1834);

    4. Комплексна програма профілактики правопорушень (затверджена Постановою КМУ від 20 грудня 2006 р. N 1767);

    5. Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 07.03.2007 № 410);

    6. Державна програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1090);

    7. Державна програма забезпечення судів належними приміщеннями на 2006-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2006 № 918);

    8. Державна програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 № 623);

    9. Державна програма підтримки сім'ї на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 р. N 244);

    10. Концепція Загальнодержавної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 роки" (схвалена розпорядженням Кабінету міністрів України № 229-р від 22.04.2006).

    Діяльність в цьому напрямку здійснюється за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Державні цільові програми, що зачіпають права людини і громадянина

Державна цільова програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

Державна програма розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року;

Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 27.12.2006 № 1834);

Комплексна програма профілактики правопорушень (затверджена Постановою КМУ від 20 грудня 2006 р. N 1767);

Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 07.03.2007 № 410);

Державна програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 03.08.2006 № 1090;

Державна програма забезпечення судів належними приміщеннями на 2006-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 04.07.2006 № 918);

Державна програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 11.05.2006 № 623);

Державна програма підтримки сім'ї на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 р. N 244);

Концепція Загальнодержавної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 роки" (схвалена розпорядженням Кабінету міністрів України № 229-р від 22.04.2006).

Огляд ЗМІ на предмет реалізації Держпрограм

Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України вiд 27.12.2006 № 1834);

Аналіз діяльності центральних органів виконавчої влади свідчить про поступове формування нових підходів до питань ґендеру в Україні

Аналіз діяльності центральних органів виконавчої влади свідчить про поступове формування нових підходів до питань ґендеру в Україні. Такий висновок в дослідженні «Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві: хто повинен її виконувати?» робить науковий співробітник Державного інституту розвитку сім’ї та молоді Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту Наталія Гусак.

Загалом, як зазначено в дослідженні, найбільш успішно ґендерні стандарти впроваджуються там, де сформовано плани заходів на виконання Державної програми, створено робочі експертні групи з ґендерних питань і налагоджено системну роботу щодо впровадження ґендерної рівності у діяльність галузі. Зокрема, зразкові підходи демонструє Міністерство внутрішніх справ України.

Водночас, аналізуючи діяльність центральних органів виконавчої влади, фахівець зазначає, що виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року ще не розпочалося як належить. Заходи, які ініціюються міністерствами та відомствами, «носять ситуативний, разовий характер, зорієнтовані скоріше на необхідність прозвітувати, аніж на послідовне впровадження ґендерної політики у діяльність галузей. Характерним також є факт відсутності у низки центральних органів виконавчої влади особи, яка б відповідала за впровадження ґендерної складової у діяльність відповідних установ».

Пропонуємо статтю «Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві: хто повинен її виконувати?» повністю.

Вступ
Формування ґендерної культури в суспільстві, дотримання засад ґендерної рівності в приватній і публічних сферах, запобігання ґендерній дискримінації в різних її формах – це складні завдання, які щільно пов’язані із перебігом процесів демократизації, дотриманням прав і свобод людини, інституціоналізації правового суспільства в контексті глобалізації, інформатизації світу. За умов європейського вибору України, необхідність осмислення та впровадження міжнародного досвіду у цій сфері, формування та реалізації державної ґендерної політики набуває особливого значення. Цілі розвитку тисячоліття, ухвалені на Самміті Тисячоліття ООН у 2000 році, стали для України орієнтиром розвитку соціального, політичного та економічного життя на тривалий період (до 2015 року). Як зазначив на 60-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН Президент України В.Ющенко „…Ми ще раз підтверджуємо свою відданість цілям міжнародного розвитку, визначеним в Декларації тисячоліття і готові сприяти їх досягненню…” Поряд з такими цілями як подолання бідності, забезпечення якісної освіти впродовж життя, сталий розвиток довкілля, поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності, обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення її масштабів, для України також визначено необхідність забезпечення ґендерної рівності (ціль 6).

Підписавши у 2000 році разом із 189 країнами-членами Організації Об’єднаних Націй Декларацію Тисячоліття, Україна стала на етап активних ґендерних перетворень, осмислення нових стратегій соціального розвитку, практичного врахування критеріїв Цілей розвитку тисячоліття, прийняття законодавчих актів, які регулюють різні види суспільних відносин щодо запровадження стандартів рівності прав і свобод жінки й чоловіка.

З метою виконання взятих на себе зобов’язань щодо забезпечення ґендерної рівності у відносинах між жінками та чоловіками у всіх сферах суспільного життя, в Україні прийнято низку нормативно-правових документів, в яких відображено завдання шостої цілі. Так, серед останніх варто згадати Закон України „Про забезпечення рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків” (2005 р.), Указ Президента України „Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” (2005 р.), Постанови Кабінету Міністрів України „Про підготовку та проведення Року ґендерної рівності” (2007 р.) та „Про консультативно-дорадчі органи з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми” (2007 р.), Постанови Верховної Ради України „Про Рекомендації парламентських слухань на тему: “Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи” (2007 р.) та „Про Рекомендації парламентських слухань „Сучасний стан та актуальні завдання у сфері попередження гендерного насильства” (2007 р.). Окремо варто згадати Державну програму з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України у 2006 році .

Попри те, що в Україні визнано наявність проблеми ґендерної нерівності, жінки в нашій державі мають більш низький соціальний статус, потерпають від насильства і фактичної ґендерної дискримінації. В умовах сьогодення рівність статей у правах часто сприймається не як синонім вільного вибору, а скоріш розуміється як уподібнення жінок чоловікам. За визначенням міжнародних і вітчизняних експертів, в Україні наявна яскраво виражена ґендерна нерівність у політичному житті, доступі до економічних ресурсів, працевлаштуванні тощо.

План заходів Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року передбачає імплементацію принципу рівності чоловіків і жінок у сферах політичного, соціального й економічного життя українського суспільства . В цьому зв’язку аналіз результатів першого етапу виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р. на рівні центральних органів виконавчої влади, а також регіонів і областей є особливо повчальним, що дасть можливість проаналізувати ситуацію, врахувати недоліки, прогалини й активізувати діяльність задля досягнення шостої цілі розвитку тисячоліття.

Таким чином, метою даної статті є первинний аналіз виконання положень Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року центральними та регіональними органами виконавчої влади протягом першого півріччя 2007 року.

Процес збору та аналізу інформації

Згідно наявних нормативно-правових актів України, координацію виконання чинного законодавство щодо заходів, спрямованих на усунення в державі ґендерної нерівності покладено на Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту. Відповідно до Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” та Указу Президента України “Про вдосконалення роботи центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту розробило наказ від 24.04.07 р. № 1295 “Про реалізацію у 2007 році Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року”. Управліннями у справах сім’ї та молоді в регіонах України було підготовлено розпорядження облдержадміністрацій “Про заходи щодо реалізації у 2007 році Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року”, відповідні обласні програми, розроблені та затверджені плани щодо проведення у 2007 році Року ґендерної рівності в українському суспільстві, а також заходи з метою утвердження рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, рівних можливостей їх реалізації як основного права людини, усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права.

Науковцями Державного інституту розвитку сім’ї та молоді у співпраці з фахівцями Інституту соціології НАН України, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, неурядової громадської організації “Школа рівних можливостей” на замовлення Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту було здійснено аналіз звітів центральних органів виконавчої влади та звітів АР Крим, обласних державних адміністрацій, державних адміністрацій міст Києва та Севастополя щодо стану виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року за результатами півріччя 2007 року.

Основою для аналізу стали звіти 19 центральних (Міністерство праці та соціальної політики, Міністерство освіти і науки, Міністерство культури і туризму, Міністерство закордонних справ, Міністерство промислової політики, Міністерство аграрної політики, Міністерство регіонального розвитку і будівництва, Міністерство транспорту і зв’язку, Міністерство юстиції, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство оборони, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Міністерство палива та енергетики, Міністерство вугільної промисловості; Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Головне управління державної служби України, Служба безпеки України та Державна соціальна служба України для сім’ї, дітей та молоді) та 27 регіональних (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, 24 обласні, крім Дніпропетровської, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації) органів виконавчої влади.

Оскільки виконання завдань Державної програми покладається не лише на місцеві державні адміністрації, а й на центральні органи виконавчої влади, то і спрямованість завдань можна визначати як безпосередньо орієнтовані на виконання на місцях, або ж як такі, щодо яких можлива і бажана ініціатива міських та обласних державних адміністрацій з пропозиціями, уточненнями, зауваженнями, побажаннями, базованими на специфіці регіону та досвіді управління ним, а також прикладами впровадження тих чи інших моделей. Про це, зокрема, свідчить і запропонований План заходів Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року (надалі План заходів) із зазначенням відповідальних, але не обмежується лише ними, а включає зрештою увесь спектр завдань як правового, так і культурного та економічного характеру.

Більшість визначених завдань на виконання Державної програми має пролонгований характер і їх виконання мусить починатися відразу із початку дії Державної програми. Сюди зокрема належать заходи, віднесені в тому числі до компетенції місцевих органів виконавчої влади. Безпосередньо на 2007 рік були заплановані заходи щодо утворення консультаційно-дорадчих органів, експертних робочих груп з ґендерних питань та проведення конкурсу наукових робіт з ґендерної проблематики серед учнів 10-11 класів, студентів і аспірантів.

Теоретичний аналіз виконання Державної програми на основі звітів був спрямований на оцінку її ефективності за основними параметрами, які відповідають потребам щодо забезпечення рівності жінок і чоловіків у різних сферах життєдіяльності українського суспільства, а саме:
- відповідність здійснюваних заходів основним вимогам і особливостям галузі;
- ефективність заходів, спрямованих на виконання Державної програми у даній сфері життєдіяльності суспільства;
- вплив Державної програми на ситуацію щодо забезпечення рівності жінок та чоловіків у відповідній галузі.

Діяльність центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків

Аналіз діяльності центральних органів виконавчої влади свідчить про поступове формування нових підходів до питань ґендеру в Україні. Розпочалася планування відповідних заходів лише у семи міністерствах (Міністерство України у справах сім’ї, молоді і спорту, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство промислової політики України, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, Міністерство транспорту та зв’язку України).

У десяти міністерствах розпочата діяльність або формуються робочі експертні групи з ґендерних питань, для яких Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту, що координує виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві, спільно з Програмою рівних можливостей ПРООН проведено цикл навчальних семінарів з ґендерної тематики. У більшості міністерств призначені відповідальні за ґендерний напрямок роботи – цю функцію покладено на одного із заступників міністрів. Утвердження ґендерної рівності поступово стає важливою складовою в діяльності різних державних органів.

Міністерство праці та соціальної політики здійснило аналіз ситуації щодо співвідношення заробітної плати жінок, яка в цілому по Україні становить 70,5% зарплати чоловіків. Важливим фактом є те, що Положення стосовно ґендерних проблем внесено в проект Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, організаціями роботодавців і підприємців та профспілками на 2007– 2009 роки. Зокрема, йдеться про рекомендації щодо включення положень про забезпечення рівних та можливостей жінок і чоловіків при укладанні колективних договорів.

Значну просвітницьку роль у популяризації ґендерних ідей має відігравати Міністерство освіти і науки України. Проведення 10 вересня 2007 року уроку ґендерної грамотності в усіх загальноосвітніх навчальних закладах України, ініційованого міністерством, безумовно, є позитивним фактом. Однак не відомо, чи займається міністерство послідовно діяльністю, спрямованою на надання дітям і молоді знань щодо рівних прав і рівних можливостей для осіб обох статей, чи сприяє подоланню ґендерних стереотипів і формуванню нової ґендерної культури.

З аналізу діяльності Міністерства культури і туризму можна зробити висновок, що більшість заходів на даному етапі спрямовані на підтримку жінок, зокрема жінок-митців, на організацію їх виставок, проведення жіночих свят, вікторин і конкурсів. Лише окремі установи на кшталт бібліотек Хмельницької, Кіровоградської, Одеської, Рівненської, Івано-Франківської областей та м. Києва почали впроваджувати системну пропагандистську роботу ґендерного спрямування. Це, зокрема, проведення круглих столів, тематичних книжкових виставок, огляди періодики, брейн - ринги, де розглядаються питання ґендерної політики, ґендерного права, ґендерної культури тощо.
Різні аспекти ґендерної політики висвітлюються регіональними теле- і радіоканалами, на засіданнях прес-клубів, у сюжетах новин, авторських програмах та спеціальних передачах, але про наявність цільового плану заходів на виконання Державної програми та відповідальних за втілення ґендерної рівності у діяльність Державного комітету телебачення та радіомовлення інформації немає.

Загалом можна сказати, що найбільш успішно ґендерні стандарти впроваджуються там, де сформовано плани заходів на виконання Державної програми, створено робочі експертні групи з ґендерних питань і налагоджено системну роботу щодо впровадження ґендерної рівності у діяльність галузі. Зокрема, зразкові підходи демонструє Міністерство внутрішніх справ України.

В цілому слід відзначити, що міністерства виконання Державної програми ще не розпочали. Заходи, які ними ініціюються, носять ситуативний, разовий характер, зорієнтовані скоріше на необхідність прозвітувати, аніж на послідовне впровадження ґендерної політики у діяльність галузей. Характерним також є факт відсутності у більшості центральних органів виконавчої влади особи, яка б відповідала за впровадження ґендерної складової у діяльність відповідних установ.

Стан утвердження ґендерної рівності в регіонах України

Аналіз діяльності регіональних органів виконавчої влади (24 області, АР Крим, м. Київ та м. Севастополь) дає можливість виокремити основні напрямки діяльності та проведені заходи протягом першого півріччя 2007 р. щодо реалізації положень Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р.
Найперша змістовна вимога щодо виконання Державної програми у 2007 році полягала у необхідності розробки відповідних регіональних програм, які повинні, враховуючи можливості та особливості конкретної області чи міста сприяти реалізації програмних положень. Цю вимогу виконали не усі проаналізовані регіони (лише 19 із 27), серед яких у Одеській області лише обговорено план регіональної програми, у Тернопільській – планується розробити та затвердити, у Чернівецькій – рекомендовано затвердити програму з 2008 року. Не згадано про наявність відповідних програм у Дніпропетровській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській та Сумській областях. Оскільки виконання означеного завдання передбачено у 2007 році, то залишається сподіватися, що у другому півріччі воно буде виконане.

Друге із запланованих на 2007 рік завдання (п. 24 Заходів до Державної програми - Проведення конкурсу наукових робіт з ґендерної проблематики серед учнів 10-11 класів, студентів і аспірантів та підсумкової конференції) протягом першого півріччя було виконано лише у м. Києві та п’яти областях, серед яких Закарпатська, Кіровоградська, Одеська, Сумська та Харківська.

Також варто зауважити, що не всі пропоновані до виконання заходи належать до звичних форм і методів роботи даних суб’єктів управління, а тому викликали труднощі, різночитання тощо. Так, потребує подальших роз’яснень методика виконання п.13 чи п.14 Державної програми, оскільки вони були витлумачені представниками регіональних органів виконавчої влади як вимога наведення даних щодо розподілу кадрового складу за статтю чи прагнення до його доведення до певної пропорції (напр. 50/50, або ж 53/47 як то маємо в розподілі населення за статтю). Тобто в тих нечастих звітах, де ці завдання згадувалися, їх виконання носило формальний, суто статистичний, а не аналітичний ґендерний характер.

Такі ж самі складнощі викликали інші заходи, пов’язані з проведенням дослідницької, аналітичної роботи. Їх у своїх звітах згадали одиниці, та й ті згадки носили або ж знову суто довідковий статистичний характер, або ж декларували проведене чи плановане дослідження без будь-яких конкретних очікуваних чи отриманих уже результатів.
Як виявилося, перелік пунктів Державної програми, за якими звітуються місцеві держадміністрації, різниться від області до області і не співпадає із переліченими вище пунктами: деякі не включені, а інші навпаки, показані, хоча місцеві органи влади не визначені відповідальними за їх виконання.

Основні недоліки діяльності та звітності суб’єктів виконання Державної програми
Із підсумкових зауважень до проаналізованих звітів найперше, що впадає у вічі – це досить вільний добір пунктів для звітування. Так, лише окремі з держадміністрацій подали інформацію за усіма пунктами, де місцеві органи виконавчої влади значаться серед відповідальних виконавців.

Проте, майже всі охоче наводили у звітах інформацію щодо результатів діяльності громадських організацій та об’єднань свого регіону, часом окремо зазначаючи, що між ними і управліннями тієї чи іншої державної адміністрації установилися тісні контакти. Переважно це стосувалося інформаційно-просвітницької роботи щодо поширення ґендерних знань, відзначення видатних жінок краю, збереженню традицій і звичаїв українського народу щодо зміцнення сім’ї та виховання дітей, а також запобіганню насильству та торгівлі людьми.

Вміщувались у звіти й досягнення різних державних організацій, які підпорядковуються галузевим міністерствам, хоча можуть отримувати сприяння і з місцевих органів виконавчої влади. Серед них можна згадати про дані щодо введення нових навчальних курсів чи розробки підручників освітніми закладами; підвищення кваліфікації та перепідготовка громадян і зокрема освітян та державних службовців службами працевлаштування, центрами підвищення кваліфікації; створення бази даних та проведення рейдів-перевірок туристичних фірм, які з метою запобігання торгівлею людьми проводять правоохоронні органи чи інші державні служби тощо.

Частина пунктів Плану заходів були проігноровані чи неправильно трактовані більшістю держадміністрацій. Наприклад, лише Кіровоградська обласна державна адміністрація виразно прозвітувала про сприяння релігійним організаціям у здійсненні ними благочинних акцій; одна Київська міська державна адміністрація заявила про намір сприяти забезпеченню впровадження ґендерного компонента в усі міжнародні проекти і програми, які реалізуються в Україні на національному та регіональному рівнях за підтримки міжнародних організацій і фондів; лише Полтавська обласна державна адміністрація прозвітувалася про приведення галузевих нормативно-правових актів у відповідність із Законом України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Цей факт засвідчує можливість – з точки зору залучення ресурсів, фахівців та зацікавлених осіб – і доцільність виконання усіх цих заходів задля утвердження ґендерної рівності.

Чи не найдетальніше і найчастіше згадувані у звітах культурно-мистецькі заходи по суті пов’язані із досить обмеженим колом ролей жінки – красуня, матір, берегиня сімейного вогнища – всі пов’язані із сімейним приватним життям і не торкаються професійної, громадської, політичної, творчої самореалізації жінки. Зовсім відсутні заходи, які б висвітлювали той же спектр чоловічих ролей у публічних та приватних сферах суспільства. Загалом ґендерна проблематика суб’єктами виконання Державної програми сприймається як винятково “жіноча”, а також переважно пов’язана із традиційними сферами жіночої опіки: сімейні стосунки, репродуктивне здоров’я, виховання дітей, домашні клопоти та ужиткове мистецтво, тілесна краса.

Водночас, комплекс заходів, пов’язаних із врахування ґендерної компоненти у безпосередній правовій, управлінській та планувальній діяльності місцевих органів виконавчої влади був чи то не зрозумілий, чи то просто випущений зі звітів. Йдеться про таке:
- подання пропозицій і складення плану проведення ґендерно - правової експертизи актів законодавства (п.1) – лише Полтавська обласна державна адміністрація;
- здійснення заходів, спрямованих на формування свідомого ставлення суспільства до забезпечення ґендерної рівності в галузі охорони праці та промислової безпеки, вжиття необхідних заходів до створення безпечних для життя і здоров’я умов праці (п.17) – ґендерні питання зафіксовано в регіональних угодах між облдержадміністрацією, відповідними об’єднаннями роботодавців та федерацією профспілок області м. Києві та 5 областях;
- сприяння включенню до угод, колективних договорів між об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та профспілками і профоб’єднаннями положень, що забезпечують рівні права та можливості жінок та чоловіків (п.18) - ОДА, місцеві органи влади рекомендували керівникам підприємств включити в колективні договори положення, що забезпечують ґендерну рівність лише у м. Києві, Донецькій, Львівській, Рівненській та Чернігівській областях;
- забезпечення впровадження ґендерного компонента в усі міжнародні проекти і програми, які реалізуються в Україні на національному та регіональному рівні за підтримки міжнародних організацій і фондів (п.37) – жодного згадування у звітах;
- забезпечення паритетного представництва жінок і чоловіків у міжнародних делегаціях (п.39) – жодного згадування у звітах.

Поза запевненнями у проведенні активної інформаційно-пропагандистської кампанії у засобах масової інформації з ґендерної проблематики, сприяння висвітленню у засобах масової інформації щодо ходу виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві (п.48) – а саме це завдання покладалося на них безпосередньо - не було у сфері уваги десяти державних адміністрацій. Те ж саме можна сказати і про вирішення питання щодо надання можливостей для виступу фахівців місцевих органів виконавчої влади з питань ґендерної рівності у засобах масової інформації (п.26).

Але ж це якраз і засвідчує рівень ґендерної освіченості, компетенції та культури місцевих органів влади, їх уміння перш за все своїм прикладом продемонструвати серйозність перетворень у сфері ґендерних відносин суспільстві.

Висновки

Таким чином, аналіз виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року центральними та регіональними органами виконавчої влади засвідчив, що діяльність у цьому напрямі ще не розпочалася в повній мірі. Реалізація положень Державної програми носить несистематичний та непослідовний характер, що підтверджується відсутністю відповідних програмних документів у цільових органах виконавчої влади та відповідальних осіб за їх реалізацію.

Характерно, що для більшості регіонів проблема ґендерної нерівності не є пріоритетною, оскільки із двох обов’язкових заходів на виконання Державної програми у 2007 році (прийняття відповідних регіональних програм та проведення конкурсу наукових робіт з ґендерної проблематики), перший реалізували 2/3 областей, а другий – лише сім регіонів. Натомість, часто здійснювалися заходи, що належали до компетенції інших органів та установ. Така ситуація підтвердила необхідність тлумачення окремих пунктів Державної програми для її безпосередніх виконавців.

Отже, процес утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві ще не розпочався в повній мірі, а ефективність виконання Державної програми на сучасному етапі залишається низькою.

Джерело: Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту

В Україні серед держслужбовців жінок утричі більше, ніж чоловіків

В Україні станом на кінець 2008 р. жінок-державних службовців нараховувалося втричі більше, ніж чоловіків-держслужбовців, однак у вищих керівних органах влади навпаки .

Як повідомили УНІАН у прес-службі Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, про це йдеться у матеріалах Головного управління державної служби України щодо оцінки співвідношення чоловіки/жінки в контексті ґендерної політики. Інформація підготовлена за даними Державного комітету статистики України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони.

Так, на 31 грудня 2008 р. в Україні нараховувалось 290 тис. 765 державних службовців, з яких чисельність жінок становила 219 тис. 200 осіб, чоловіків – 71 тис. 565 осіб, або відповідно 75,39% і 24,61%.

За оцінками Головдержслужби, посадових осіб місцевого самоврядування нараховувалось 100 тис. 582 особи, в тому числі жінок – 76 тис. 259, чоловіків – 24 тис. 323, або відповідно 75,82% і 24,18%.

Разом з тим, в складі вищих керівних органів влади переважають чоловіки. Так із 3 тис. 834 осіб апарату центральних органів виконавчої влади 1 тис. 972 (51,43%) становлять чоловіки, 1 тис. 862 (48,57%) – жінки.

В міністерствах із 2 тис. 39 осіб керівного складу – 1 тис. 58 (51,89%) - це чоловіки, 981 (48,11%) – жінки; в державних комітетах із 684 осіб керівного складу - 344 (50,29%) – чоловіки, 340 (49,71%) – жінки.

В центральних органах зі спеціальним статусом чоловіки становлять 56,82% - 279 із 491 особи керівного складу, решта – жінки.

Джерело: УНІАН права людини

В останні роки в Україні окреслились позитивні тенденції з впровадження гендерної рівності в усі ланки суспільного життя

В 2007-2008 роках в Україні окреслились позитивні тенденції з впровадження принципів гендерної рівності на всіх рівнях суспільного життя і, зокрема, в органах місцевої та центральної влади.

Про це заступник Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Сизенко сказав у своєму виступі на Міжнародній конференції "Міжнародні стандарти при розробці гендерної політики", яка відбулася 13-14 квітня в столиці Туркменії – Ашгабаді.
Участь у конференції взяли провідні фахівці з питань впровадження стандартів гендерної політики з Азербайджану, Білорусі, Грузії, Киргизстану, Молдови, Росії, України, Таджикистану, Туреччини, міжнародні експерти, представники неурядових організацій, журналісти.

Організатори заходу: регіональний Офіс ЮНФПА в країнах Східної Європи та Азії і уряд Туркменістану.

На конференції розглядалися успіхи та виклики в розробці і впровадженні гендерного компонента в законодавство країн Східної Європи та Центральної Азії, стратегії збільшення можливостей жінок, взаємовідносини гендеру та права на репродуктивне здоров’я.

Основна мета конференції – об’єднати представників урядів та парламентів країн СНД та Туреччини, виконавчих представників ЮНФПА для обміну досвідом та результатами проробленої роботи в сфері забезпечення гендерної рівності та розширення реалізаційних можливостей жінок.

Окрім цього, учасники конференції мали виділити проблемні питання в сфері гендеру, створити регіональну мережу і форум експертів з гендерних питань та розробити план дій у своєму регіоні з урахуванням нових гендерних програм.

Заступник Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Сизенко, виступаючи з доповіддю перед учасниками конференції, відзначив успіхи, яких домоглася Україна з часу ратифікації нею Женевської конвенції про ліквідацію всіх форм насильства над людьми.

Він наголосив, що виходячи з аналізу виконання Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року, в 2007-2008 роках з’явилися позитивні тенденції у сфері впровадження гендерного балансу. Так на рівні центральних і місцевих органів влади були утворені консультативні органи, експертні групи з питань гендерної рівності. З ініціативи Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту при 38 центральних органах виконавчої влади були створені робочі групи з впровадження гендерних підходів в роботу міністерств та відомств, був проведений гендерний аналіз кадрового складу центральних та місцевих органів влади і галузей, гендерний аналіз законодавчих актів, навчальних програм та матеріалів.

Юрій Сизенко також виокремив головні завдання, які стоять перед українською владою у впровадженні гендерної рівності в усі сфери суспільного життя.


Виступ заступника Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту пана Юрія Сизенка на міжнародній конференції «Міжнародні стандарти гендерної політики»
(м. Ашгабад, Республіка Туркменістан, 14 квітня 2009 року)
(подається мовою оригіналу)

Конец XX и начало XXI столетий характеризуется переосмыслением решения проблемы равенства женщин и мужчин.

В этот период, в Украине, в национальном сознании достаточно распространенная концепция улучшения положения женщин начинает утверждаться как новая концепция ґендерного развития, прогресса и справедливости. Она направлена на преодоление ґендерного неравенства во всех сферах общественного развития, на ликвидацию всех форм дискриминации относительно любого пола, на внедрение ґендерного подхода во всю систему государственной и общественной жизни.

Ґендерная концепция общественного развития предусматривает государственный взгляд на жизнь с позиции обоих полов как равных, преодоление всех форм исторической несправедливости и оценки результатов деятельности как мужчин, так и женщин.

Утверждение равенства между женщинами и мужчинами является одной из важных предпосылок достижения стабильности в украинском обществе, базированном на принципах демократии.

Это предопределено потребностями международного и национального развития Украины как части европейского сообщества и как независимого самостоятельного государства.

Для Украины особую роль в становлении равенства полов сыграл исторический документ – Конвенция ООН о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин (CEDAW, или Женская конвенция), принятая Генеральной Ассамблеей ООН 18 декабря 1979 года и вступившая в силу 3 сентября 1981 года.

Украина ратифицировала Конвенцию 19 декабря 1980 г.
В преамбуле Конвенции заявлено, что продвижение равенства между женщинами и мужчинами, ликвидация дискриминации относительно женщин является основным принципом ООН и составляет предмет обязательств стран.

Правовое обеспечение равных прав и возможностей женщин и мужчин гарантированные им Конституцией и законами Украины.

Среди них особенной относительно ґендерного равенства есть статья 24 Конституции Украины:
«Граждане имеют равные конституционные права и свободы и являются равными перед законом.

Не могут быть привилегий или ограничений за признаками расы, цвета кожи, политических, религиозных и других убеждений, пола, этнического и социального происхождения, имущественного состояния, места жительства, за языковыми или другими признаками.

Равенство прав женщины и мужчины обеспечивается предоставлением женщинам равных с мужчинами возможностей в гражданско-политической и культурной деятельности, в получении образования и профессиональной подготовке, в труде и вознаграждении за него; специальными мерами относительно охраны труда и здоровья женщин, становлением пенсионных льгот; созданием условий, которые дают женщинам возможность совмещать труд с материнством; правовой защитой, материальной и моральной поддержкой материнства и детства, включая предоставление оплачиваемых отпусков и других льгот беременным женщинам и матерям".


В 2005-2006 годах в Украине приняты важные акты по обеспечению равных прав и возможностей:

- Указ Президента «О совершенствовании работы центральных и местных органов исполнительной власти относительно обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин» (26 июля 2005 года);
- Закон Украины «Об обеспечении равных прав и возможностей женщин и мужчин» (принят Верховной Радой Украины 8 сентября 2005 года);
- «Государственная программа по утверждению ґендерного равенства в украинском обществе на период до 2010 года» (постановление Кабинета Министров Украины от 27 декабря 2006 года).


Эти документы имели прогрессивное концептуальное и практическое значение для Украины, поскольку юридически обеспечивали:


• согласование и гармонизацию с международными стандартами национального законодательства по вопросам ґендерного равенства;
• законодательное признание необходимости запрещения дискриминации как явления, которое сдерживает социальный прогресс;
• признание и введение в законотворческий процесс самого понятия “государственная политика относительно обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин”;
• признание ґендерной политики как необходимой составляющей государственной политики;
Чрезвычайно важным является определение в Законе основных стратегических направлений государственной политики относительно обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин.


Законом определены восемь основных направлений, а именно:

1. Утверждение ґендерного равенства;
2. Недопущение дискриминации по половому признаку;
3. Применение позитивных действий;
4. Обеспечение равного участия женщин и мужчин в принятии общественно-важных решений;
5. Обеспечение женщинам и мужчинам равных возможностей относительно сочетания профессиональных и семейных обязанностей;
6. Поддержка семьи, формирование ответственного материнства и отцовства.
7. Воспитание и пропаганда культуры ґендерного равенства, распространение просветительской деятельности в этой сфере;
8. Защита общества от информации, направленной на дискриминацию по половому признаку.
Важно отметить, что Закон не сводит равенство лишь к его юридическому содержанию, а подводит к пониманию равенства социального статуса и участия женщин и мужчин во всех областях общественной жизни.

В этом подходе заложено преодоление элемента иерархичности, в соответствии с которым исторически, мужчины рассматривались как существа высшие, а их деятельность и результаты как более значимые, чем у женщин.

Относительно сочетания профессиональных и семейных обязанностей поставлен акцент на государственном направлении деятельности по становлению семьи и развитию отношений в ней на принципе паритетности. Именно семья, построенная на демократических принципах, должна отвечать современным моделям поведения женщин и мужчин в воспитании детей, принятии решений и разрешении конфликтов.

Освобождение от патриархальных отношений в семье – процесс, который характеризует современный мир, что свойственно и украинскому обществу.

Впервые в Законодательстве страны справедливо выделено применение позитивных действий как самостоятельное направление государственной политики, направленной на устранение дисбаланса между возможностями женщин и мужчин в реализации равных прав, предоставленных им Конституцией и законами Украины.

Следующий шаг – это проект Закона Украины «О внесении изменений и дополнений в некоторые законы Украины» (относительно обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин в избирательном процессе).

Законопроектом определяется порядок, который обеспечивает представительство в избирательном списке в каждой пятерке кандидатов в депутаты как женщин, так и мужчин.
Закон Украины «Об обеспечении равных прав и возможностей женщин и мужчин» акцентирует внимание на правовом обеспечении воплощения ґендерных стратегий. С этой целью законодатель утверждает:

Действующее законодательство подлежит гендерно-правовой экспертизе. В случае установления несоответствия нормативно-правового акта принципу обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин вывод гендерно-правовой экспертизы направляется к органу, который принял такой нормативный акт для его доработки.

Важно отметить весомую роль парламентских слушаний, которые были проведены в Украине в период 2004 – 2009 гг. и посвящены вопросам гендерного равенства: парламентские слушания 2004 г. «Положение женщин в Украине – реалии и перспективы»; парламентские слушания 2006 г. «Равные права и возможности для мужчин и женщин: реалии и перспективы» и «Текущая ситуация и актуальные задачи в сфере гендер-обусловленного насилия в Украине». Эти слушания были организованы и проведены при непосредственном участии и помощи международных организаций. Рекомендации парламентских слушаний стали основой для развития и внедрения в Украине гендер-чувствительного законодательства, о котором речь шла выше.

В 2009 году Комитетом Верховного Совета Украины по вопросам прав человека, национальных меньшинств и межнациональных отношений и Министерством Украины по вопросам семьи, молодежи и спорта, при участии и финансовой поддержке Представительства Фонда Народонаселения ООН в Украине был проведен круглый стол «Положение мужчин в Украине (в аспекте обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин)», рекомендации которого будут учтены в разработке законодательных документов в сфере гендерного равенства.

В течение всех лет независимости Украина находится в процессе создания новой организации общественной жизни и государственного строя.

Эти коренные трансформации, в первую очередь, состоят во вхождении женщин почти во все области общественной жизни и в этих условиях объективно необходим поиск возможностей для осуществления ґендерных превращений. Ими будет определяться исторический путь Украины, ее вступление в европейское содружество, обеспечение устойчивого человеческого развития.

Исходя из анализа выполнения Государственной программы по утверждению ґендерного равенства в украинском обществе на период до 2010 года, в 2007-2008 гг. в Украине наметились положительные тенденции по внедрению принципов гендерного равенства на различных уровнях. Так, на уровне центральных и местных органов государственной власти были образованы консультативные органы и экспертные рабочие группы по вопросам гендерного равенства с привлечением общественных организаций и ученых. По инициативе Министерства Украины по вопросам семьи, молодежи и спорта, при 38 центральных органах исполнительной власти (Министерства, Государственные комитеты и департаменты) были созданы такие рабочие группы для внедрения в работу гендерных подходов. Также, подобные структуры с более широким привлечением общественных организаций были созданы на уровне областных, городских и районных государственных администраций.

Был проведен гендерный анализ кадрового состава центральных и местных органов власти и отраслей, который показал наличие определенных диспропорций. Последние были связаны как с объективными (например, специфика работы отрасли), так и субъективными причинами. На отслеживание и исправление этих диспропорций прежде всего направлена работа упомянутых выше экспертных рабочих групп и комиссий. Имеется уже первый положительный опыт их работы в 15 областях Украины. При формировании кадрового резерва и утверждении на руководящие должности в органах исполнительной власти в 2008 году учитывался пропорциональный показатель мужчин и женщин.

Также, на основе предварительного анализа доходов мужчин и женщин в различных отраслях, Министерство Украины по вопросам семьи, молодежи и спорта обратилось к Министерству труда и социальной политики с вопросом в отношении доработки нормативно-правовых документов, регулирующих оплату труда. Соответствующие рекомендации даны Государственной службе занятости, работодателям и профсоюзам в отношении оформления трудовых соглашений.

В рамках Государственной программы по утверждению ґендерного равенства в украинском обществе на период до 2010 года также был проведен гендерный анализ учебных программ и материалов, проведены тренинги для государственных служащих, педагогов, психологов, сотрудников силовых ведомств и правоохранительных органов, членов общественных организаций, подготовлены телевизионные и радиопрограммы на тему гендерного равенства, созданы соответствующие интернет-ресурсы.

Следует отметить, что начиная с 2006 года Министерство Украины по вопросам семьи, молодежи и спорта тесно сотрудничает с Представительством Фонда Народонаселения ООН в Украине по вопросам утверждения принципов гендерного равенства, борьбы с дискриминацией и гендер-обусловленным насилием. Очень важными для Украины являются проекты, поддержанные Фондом Народонаселения ООН, по вовлечению мужчин в работу по предупреждению гендер-обусловленного насилия, а также улучшению репродуктивного здоровья мужчин.

Украине, наверное как и другим новым независимым государтвам, необходимо решить ряд задач в ґендерной сфере:

• урегулирования процессов миграции мужчин и женщин, которая является фактором усиления ґендерних диспропорций, уже имеющихся в разных областях общественной жизни Украины (за последние годы около 7 миллионов человек выехало на заработки или на постоянное место проживание за границу, среди них - женщины составляют 5 млн., а мужчины – 2 млн)
• рост количества иммигрантов – мужчин и женщин, которые привносят в жизнь общества собственные этнические нормы и национальные особенности ґендерной культуры, чем видоизменяют присущую Украине культуру отношений, что обязательно должно учитываться в государственной ґендерной политике;
• углубление явлений социальной дезорганизации семейных отношений, в частности рост количества разводов, и появление новых форм организации семейных отношений таких как так называемый гражданский брак;
• появление на территории Украины районов с доминированием преимущественно мужской или преимущественно женской рабочей силы (мужской - на востоке, женской – на западе), которая деформирует весь спектр социальных отношений в этих регионах и негативно влияет на них;
• преодоление низкого уровня ґендерно - правовой культуры.
В большинстве мужчины недостаточно ґендерно чувствительны. Как правило, они воспринимают данную проблематику как второстепенную. Поэтому есть необходимость ґендерного воспитания всех членов общества и, в первую очередь, мужчин.


На сегодняшний день Украина выделила для себя ряд основных направлений ґендерного развития:

Первое: выполнение Украиной приоритетных задач, определенных в Целях развития Тысячелетия (для Вас - Саммит Тысячелетия проходил под эгидой ООН в 2000 году. Есть документ Саммит Тысячелетия. Украина)
• это обеспечение до 2015 года ґендерного соотношения на уровне не менее 30% к 70% того или иного пола в органах власти и на высших ступенях принятия решений;
• сокращение вдвое разрыва в оплате труда между женщинами и мужчинами до 2015 года.

Второе: ґендерное реформирование законодательства, что предполагает выполнение закона о равенстве между женщинами и мужчинами, и проведение гендерно-правовой экспертизы уже существующего законодательства и разрабатываемых законов.

Третье: создание ґендерно чувствительной статистики во всех отраслях жизнедеятельности общества.

Четвертое: внедрение ґендерного бюджетирования как фактора, необходимого для достижения реального равенства на всех уровнях жизнедеятельности общества, особенно важного для выхода из финансово-экономического кризиса, при котором, в первую очередь, страдают женщины.

Пятое: ликвидация всех форм ґендерной дискриминации. В первую очередь это предупреждение и преодоление насилия в отношении женщин и девочек.
В продолжение кампании Совета Европы по борьбе с насилием против женщин, включая насилие в семье, и в поддержку инициативы Генерального Секретаря ООН Пан Ги Муна Украина реализует Национальную кампанию «Стоп насилию!»

Созданная кампания “Стоп насилию!” направлена на повышение осведомленности населения с причинами, следствиями насилия и средствами борьбы с ним. Она предусматривает формирование у всех слоев населения нетерпимости к насилию, потребности в активном противодействии, умении предотвращать его и защищать жертв насилия.

Считаем, что эти направления также являются важными для всех стран сообщества.

Всем нам плодотворной работы и успехов в продвижении ґендерного равенства.

Джерело: Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту

Державна цільова програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

В Яворівському районі 67 знедолених дітей до Великодня отримають по 410 грн

Як повідомив сьогодні, 14 квітня, власкорові ЗІКу керівник відділу в справах дітей Яворівської РДА Володимир Байда, 67 дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування до Великодня одержать у подарунок з районного бюджету по 410 грн.

За словами Володимира Байди, у списки для одержання цієї грошової допомоги включено і Мар’янку та Оксанку Котів з села Чолгинь, яких покинули напризволяще батьки-пияки, а їхній юний брат Микола ще досі не виробив всіх необхідних опікунських документів.

Керівник відділу у справах дітей пояснив, що рішення суду про надання Миколі Коту права піклувальника двох неповнолітніх сестер та опікуна 80-річного паралізованого дідуся є, отож цим документом яворівська влада і керується.

Джерело: Західно-інформаційна корпорація

Надано методичну допомогу та вивчено діяльність щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на Одещині

Робочою групою у складі представників Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту було вивчено діяльність структурних підрозділів Одеської обласної, районних державних адміністрацій щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, реалізації їх права на сімейне виховання.

Вивчення проведене на виконання наказу Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 13 березня 2009 року № 790 «Про підготовку питання «Розвиток сімейних форм виховання: кількісні та якісні показники» для розгляду на колегії Міністерства, засідання якої відбудеться 23 квітня 2009 року.

Робочою групою вивчено та надано методичну допомогу структурним підрозділам обласної державної адміністрації: службі у справах дітей Одеської обласної держадміністрації, обласному центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, 29 адміністративно-територіальним одиницям області.

Вивчено роботу 4 інтернатних закладів.
Здійснено перевірку 10 притулків для дітей служб у справах дітей.
Відбулося ознайомлення з роботою обласної психолого-медико-педагогічної консультації.
Проведено зустрічі-наради з прийомними батьками, батьками-вихователями та керівництвом райдержадміністрації та міськвиконкомів.

Проведено 2 наради за участю представників Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, керівництва області, заступників голів РДА, міськвиконкомів, начальників служб у справах дітей, директорів центрів соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, з них одна — за участю районних та міських прокурорів, представників кримінальної міліції у справах дітей.

Також проведено нараду керівництва області, працівників Держдепартаменту з усиновлення та захисту прав дитини з працівниками центрального офісу ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ», Одеським обласним відділенням Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська Мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД».

За інформацією Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини.

Джерело: Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту

Начальники служб у справах дітей проходять навчання: "Усиновлення, опіка та піклування про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"

13 квітня - 17 квітня цього року в Києві в „Університеті менеджменту освіти”
проводяться навчання за Професійною програмою державних службовців „Усиновлення, опіка та піклування про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”.
Навчання організовані для начальників служб у справах дітей.

Навчання спрямовані на поглиблення, розширення та оновлення знань з питань усиновлення, опіки та піклування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування керівників служб у справах дітей.

Під час проведення занять розглядаються такі питання:

- Усиновлення дітей як пріоритетна форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
- Нормативно-правове забезпечення діяльності служб у справах дітей з питань усиновлення.
- Розвиток сімейних форм виховання.
- Діяльність служб у справах дітей щодо виявлення та обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. Статуси дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.
- Діяльність служб у справах дітей щодо здійснення обліку дітей, які можуть бути усиновлені. Оформлення анкети дитини та документів, що до неї додаються. Зберігання та знищення анкет.
- Організація роботи служб у справах дітей з особами, які бажають усиновити дитину. Облік кандидатів в усиновлювачі. Усиновлення одним із подружжя дитини другого з подружжя.
- Ознайомлення кандидатів в усиновлювачі з інформацією про дітей, які можуть бути усиновлені. Оформлення направлення для знайомства та встановлення контакту з дитиною.
- Загальні засади діяльності служб у справах дітей при усиновленні дитини іноземцем.
- Права і обов’язки кандидатів в усиновлювачі. Таємниця усиновлення.
- Діяльність служб у справах дітей, щодо організації знайомства та встановлення контакту кандидатів в усиновлювачі з дитиною.
- Підготовка документів для подання до суду: висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, згода дитини на усиновлення, роз’єднання братів і сестер при усиновленні.
- Стан здоров’я дітей, які можуть бути усиновлені: гіпер і гіподіагностика.
- Нагляд за дотриманням прав усиновлення дітей: правові наслідки усиновлення, скасування усиновлення, визнання усиновлення недійсними, позбавлення усиновлювачів батьківських прав.
- Психологічні аспекти державного управління.

Джерело: Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту

Конституційний захист прав людини та вдосконалення конституційних механізмів судового і парламентського контролю

Діяльність за проектом "Конституційний захист прав людини"

Конституційний захист прав людини та вдосконалення конституційних механізмів судового і парламентського контролю

Даний проект здійснюється Харківською Правозахисною Групою, за підтримки МФ «Відродження».

Центр правових та політичних досліджень «Сім» є регіональним партнером реалізації даного проекту у м. Львові.

В ході проекту передбачається здійснити:

  • аналіз і переробку конституційних гарантій громадянських і політичних прав з метою узгодження з міжнародними договорами в сфері прав людини, введення до тексту Конституції права на справедливий суд і аналіз наслідків щодо процесуального законодавства, які буде мати пряма дія цього права, перегляд конституційних гарантій соціальних, економічних, культурних і економічних прав; проведення дослідження щодо побутових уявлень про соціальні, економічні, культурні та екологічні права в масовій свідомості шляхом анкетування, проведення фокус-груп та експертного опитування в 19-ти регіонах України;
  • розробку концепції громадського контролю та першої версії законопроекту «Про громадський контроль за діяльністю виконавчої влади в Україні», підготовку нової версії законопроекту про зміни та доповнення до закону «Про інформацію», підготовку пропозицій щодо зміни законів про Конституційний Суд та Уповноваженого ВР з прав людини;
  • аналіз ефективності правозахисту шляхом проведення моніторингу діяльності Уповноваженого ВР з прав людини та неурядових правозахисних організацій; проведення широкої інформаційної і просвітницької кампанії з метою ознайомлення громадськості із запропонованими змінами.

Право на свободу

Повна назва проекту: Забезпечення права на свободу та особисту недоторканість

Забезпечення права на свободу та особисту недоторканість

Забезпечення права на свободу та особисту недоторканість неповнолітнім, малозабезпеченим та іншим вразливим категоріям населення у райвідділах міліції

В рамках проекту МГО «Центр правових та політичних досліджень «СІМ», Громадська Рада з питань забезпечення прав людини при ГУМВС України у Львівській області у співпраці з професійними адвокатами надає безоплатну правову допомогу у м. Львові та Львівській області особам, затриманим за підозрою у скоєнні злочину.

Затримані особи або родичі та близькі затриманих осіб можуть звернутись за телефонами:

  • (032) 243-04-46
  • (032) 243-25-50

Черговий працівник відповідного органу внутрішніх справ володіє інформацією про адвокатів, задіяних у даному проекті.

Безоплатна правова допомога включає в себе захист з моменту затримання у райвідділі та представництво в суді під час слухання про взяття під варту чи звільнення.

Діяльність здійснюється в рамках проекту
“Розвиток громадянського суспільства в Україні”,
що виконується Координатором проектів ОБСЄ в Україні
спільно з ІСАР “Єднання”за фінансової підтримки
Міністерства закордонних справ Данії

Результати проекту «Забезпечення права на свободу та особисту недоторканість...»

Підсумки роботи по проекту:

«Забезпечення права на свободу та особисту недоторканість неповнолітнім, малозабезпеченим та іншим вразливим категоріям у райвідділах міліції м. Львів»

В рамках даного проекту були здійснені такі заходи:

*
Проведення семінару для адвокатів та представників громадських організацій;
*
Відбір адвокатів для участі в проекті;
*
Розробка, друк та розміщення плакатів в райвідділах міліції;
*
Розробка, друк та розповсюдження брошури «Права затриманих»;
*
Виступ перед керівниками підрозділів ОВС м. Львова та Львівської області;
*
Чергування адвокатів;
*
Доопрацювання та видання дайджесту рішень Європейського Суду з прав людини за ст.5 ЄКПЛ;
*
Проведення круглого столу для адвокатів, науковців, правників, представників правозахисних НУО і мас-медіа.

Виконання проекту сприяло дотриманню прав людини в сфері діяльності правоохоронних органів. Так, участь адвоката в перші години після затримання, згідно з соціологічними дослідженнями, різко зменшує кількість випадків застосування жорстокого поводження до затриманої особи. В більшості випадків в цьому проекті втручання адвоката змушувало працівників міліції більш ретельно готувати матеріали, уникаючи явно неправдивих відомостей. В окремих випадках, наприклад щодо осіб з психічними відхиленнями, участь адвоката ставала ключовим елементом зміни напрямку розгляду справи (наприклад визнання особи неосудною). Іноді, клієнти не вміли читати і писати. Саме тому участь адвоката сприяла забезпеченню дотримання права на свободу.

Інший елемент проекту стосувався просвіти населення. З цією метою було підготовано, надруковано та розповсюджено брошури щодо прав затриманої особи. Поширення такої збірки дасть можливість затриманій особі більш вільно почуватися, знаючи про існування у неї певних прав, якими вона може скористатися. Що стосується друку та розповсюдження Дайджесту рішень Європейського суду з прав людини то дія цього елементу розрахована на більш тривалий період, зокрема через ознайомлення з цим дайджестом вчених-правників, суддів, студентів-правників тощо.

Круглий стіл дав можливість обговорити активістам правозахисних організацій як проблеми щодо забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, так і щодо надання безкоштовної правової допомоги. Було висловлено зауваження щодо проекту закону Міністерства юстиції щодо безкоштовної правової допомоги.

В рамках реалізації проекту було залучено багато людей. Так:

*
296 осіб отримали правові консультації, з них 29 – отримали адвокатську допомогу та роз’яснення про їхнє право на свободу та особисту недоторканність.
*
31 особа (адвокати, активісти громадських організацій, науковці) взяли участь в семінарі щодо застосування статті 5 Європейської конвенції з прав людини в Україні.
*
190 осіб начальницького складу органів внутрішніх справ Львівської області отримали інформацію про проект та про проблеми, на вирішення яких він спрямований.
*
2500 осіб отримали брошури «Права затриманого», в якому роз’яснюються права особи, затриманої працівниками міліції.
*
26 осіб взяли участь в обговоренні проблем з реалізацією права на свободу та особисту недоторканність у Львівській області, а також взяли участь в обговоренні проекту закону про безкоштовну правову допомогу, розроблений Міністерством юстиції України.
*
Орієнтовно, 60 тисяч осіб в рамках інформування про проект на Львівському державному телебаченні отримали загальну інформацію про право особи на свободу та особисту недоторканність.

Цільова група даного проекту отримала велику користь від його реалізації. Так, особи, які навряд чи могли б за інших умов отримати адвокатську допомогу отримали кваліфіковану адвокатську допомогу, чим сприяли зростанню їхньої самооцінки. Частина осіб була звільнена під підписку про невиїзд, під час одного з судових засідань адвокат виявив у клієнта психічні відхилення, а згодом цього клієнта було визнано неосудним.

Частина осіб, яких захищали адвокати, переконалися, що існують механізми правового захисту, отримали практичний досвід такого захисту завдяки підготовці адвокатами матеріалів до захисту та виступів у суді.

Даний проект мав певний громадський резонанс. Розміщення плакатів з телефоном гарячої лінії призвело до ефекту на який ми й не сподівалися. Зокрема, люди телефонували не лише з питань, передбачених в проекті, але й з інших правових питань щодо яких також надавалися відповідні правові консультації

За результатами проекту було проведено круглий стіл, на якому були присутні журналісти, науковці, активісти громадських організацій, працівники правоохоронних органів, адвокати.

Щодо проекту були підготовані 4 статті, 4 повідомлення та одну радіопередачу (Львівська державна обласна радіокомпанія).

На даний час, хоч проект і закінчився, однак працівники Центру вважають що, продовження діяльності в цьому напрямку є вкрай актуальним до того часу, поки держава не створить ефективного механізму надання безкоштовної правової допомоги.

Надання правової допомоги засудженим, що перебувають у Львівській області

Центр правових та політичних досліджень «СІМ» за підтримки міжнародного фонду «Відродження» надає безкоштовну правову допомогу наступним категоріям громадян:

У Львівській області знаходиться 7 установ виконання покарань та СІЗО, в яких перебуває близько 6 тисяч осіб. Протягом останніх років ЗМІ та правозахисні організації неодноразово повідомляли про проблеми, що мають місце в установах виконання покарань.

В суспільній думці, і особливо серед працівників правоохоронних органів та установ виконання покарань, відбувається «стигматизація» осіб, яким призначено кримінальне покарання. В зв’язку із цим засуджені особи перебувають в особливій соціальній ніші, що може потягнути для них певний «букет» соціальних та правових проблем. Так, з одного боку, особи засуджені до позбавлення волі на тривалий час випадають з соціального контексту, в який потім доволі важко повертатися. Це, зокрема, пов’язано з тим, що під час перебування осіб в ув’язненні може бути втрачено соціальні зв’язки, житло, документи тощо. Найбільш гостро ця ситуація постає у випадку з паспортами. Хоча законодавством передбачено спеціальні заходи збереження паспорта, насправді досить часто вони не виконуються. Особи, що виходять з місць позбавлення волі іноді не лише не знають, яким чином можна відновити паспорт, саме тому важливим є правовий супровід відновлення документів особам, що виходять з місць позбавлення волі.

Інша проблема полягає в слабкій інформованості засуджених (як з позбавленням волі, так і без такого, щодо своїх прав та можливостей захисту своїх законних інтересів.

Однією з проблем також є слабка обізнаність жертв злочинів щодо їхніх правових можливостей. Організація надає таким особам безкоштовну правову допомогу.

Працівники установ виконання покарань нерідко стикаються з правовими проблемами однак не знають про те яким чином їх можна вирішити. Саме тому однією з цільових груп на допомогу яким спрямована діяльність в рамках цього проекту становлять працівники установ виконання покарань.

Підвищення обізнаності осіб, що відбувають покарання здійснюватиметься через встановлення в місцях позбавлення волі інформаційних стендів щодо законодавства, прав та свобод ув’язнених, контактні адреси організацій та установ, що надають правовому та соціальну допомогу, па також виготовлення та розповсюдження буклетів щодо законодавства, надання правових рекомендацій та порад, списки організацій та установ, які надають правову та соціальну допомогу.

За результатами проекту буде узагальнено проблеми, які виникають у кримінально-виконавчій сфері та надання пропозицій щодо їх вирішення, інформування про такі проблеми громадськості.

Заява Євгена Захарова

Як повідомили українські засоби масової інформації, вчора за мою кандидатуру на посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини поставили підписи 113 депутатів з фракцій БЮТ та «Нашої України», і Голова Верховної Ради Володимир Литвин передав підписи до профільного парламентського комітету. При цьому лідер фракції "БЮТ" Андрій Кожем'якін заявив, що «Ми вважаємо, що саме пан Захаров гідно представлятиме на цій посаді опозиційні сили в Україні».

Я вдячний депутатам Верховної Ради, які підтримали мою кандидатуру. Але у зв’язку з цим я хочу наголосити, що фундаментальними вимогами, якими має керуватися Парламент, обираючи нового Уповноваженого, є безсторонність, незалежність, компетентність, плюралізм та підзвітність. Уповноважений з прав людини, має бути безпартійним, незалежним від партійного впливу і представляти весь парламент, а не тільки опозицію. Уповноважений має захищати права людини незалежно від її політичної належності, політичних й інших переконань, громадянства, етнічного або соціального походження, майнового або іншого положення, посади, роду і характеру занять, місця проживання, раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії.

Безперечно, це передбачає й захист від політичних переслідувань, зокрема, й представників опозиції. Політичні переслідування є брутальним порушенням прав людини.

Джерело: www.khpg.org

Заява Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) щодо «закону про заручників»

30.01.2014
29 січня 2014 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».

Ми занепокоєні тим, що Верховна Рада задля досягнення політичних цілей готова зруйнувати підвалини, на яких ґрунтується право, і перетворює фундаментальні основи правового порядку на предмет торгу і домовленостей. Фактично, цим законом Верховна Рада ставить українську державу в один ряд із піратами та терористами, що використовують інститут заручників як інструмент впливу на ситуацію.

Фактично цей закон визнає, що кожен, хто був затриманий під час останніх протестів, знаходиться під вартою лише для того, щоб змусити інших невизначених осіб, вчинити дії, передбачені цим законом (звільнення доріг та будівель тощо). Таким чином, законодавець і держава в цілому вчиняють дії, що становлять склад злочину, передбаченого статтею 147 Кримінального кодексу України:

«1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника - карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.»

І цей злочин відбувається організовано, з використанням правоохоронної системи країни.

Ми констатуємо, що цим законом було фактично визнано відсутність законних підстав тримання протестувальників під вартою, оскільки можливість їхнього звільнення ніяк не пов’язана з діями заарештованих. Раніше Генеральна прокуратура України також заявляла, що, у випадку виконання вимог прокуратури про звільнення зайнятих протестувальниками будівель, органи прокуратури «будуть клопотати перед судами про зміну запобіжного заходу на більш м’яку для вже арештованих осіб, та про міру запобіжного заходу не пов’язану з арештом для тих, кому її ще не обрано».

Міжнародне та національне право чітко визначає загальновизнаний принцип індивідуальної відповідальності, згідно з яким особа може відповідати лише за власні дії. Колективна відповідальність заборонена. Цей же закон фактично встановлює колективну відповідальність, оскільки звільнення одних осіб поставлено в залежність від дій чи бездіяльності інших осіб.

Крім того, що закон суперечить базовим нормам міжнародного, конституційного та кримінального права, ми констатуємо, що його прийняття відбувалося з численними порушеннями процедури прийняття законів, визначеної Регламентом Верховної Ради України. Тому він не може розглядатися як легітимне вирішення наявної суспільно-політичної кризи.

Проект закону по суті не розглядався та не обговорювався народними депутатами за встановленою законом процедурою. Він не був розданий депутатам до чи навіть під час голосування. Цього проекту не було навіть в електронному вигляді на веб-сторінці парламенту, де він з’явився лише практично через годину після голосування. Тому депутати не бачили, за що власне вони голосують. Після прийняття закону, його автор заявив, що вніс до нього зміни, але абсолютно не зрозуміло, за якою процедурою це було зроблено.

По закону, це можна було зробити лише шляхом внесення іншого проекту на заміну поданого або після прийняття його в першому читанні. Однак цього не було зроблено.

Крім того, парламент не приймав окремого рішення про прийняття закону за скороченою процедурою, що позбавило інших депутатів навіть теоретичної можливості вносити свої поправки до проекту закону. Усі ці порушення в своїй сукупності дають підстави стверджувати, що закон був прийнятий в нелегітимний антиконституційний спосіб.

Ми переконані, що прийнятий з порушеннями процедури закон, що передбачає шантаж, захоплення та утримання заручників, не тільки не призведе до мирного розв’язання кризи, але лише її загострить.

Ми ще раз підкреслюємо, що саме незаконні дії влади з масового обмеження свободи мирних зібрань, незаконні затримання, катування та жорстоке поводження із затриманими, непропорційне застосування сили та неймовірна жорстокість правоохоронних органів стали причиною ескалації насильства та вимушеного зайняття протестуючими окремих адміністративних будівель. Прийняття цього закону веде до подальшого зростання конфлікту й відповідальність за це повністю лягає на президента та парламент.

Ми закликаємо Президента України не ставати співучасником злочину за ст. 147 Кримінального кодексу України й не підписувати закон «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».

Ми переконанні, що звільнення усіх без винятку затриманих під час протестів без жодних умов, заборона працівникам міліції затримувати протестувальників у медичних закладах, мораторій на застосування насильства з боку працівників міліції та протестувальників, а також захист протестувальників від агресивних супротивників, котрих називають «тітушками», є передумовами переговорів для прийняття подальших рішень з врегулювання суспільно-політичної кризи.

Микола Козирев, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини
____

Надання правової допомоги громадськими приймальнями УГСПЛ

В Центрі «СІМ» діє громадська приймальня з надання безкоштовної юридичної допомоги з усіх галузей права.
Попередній запис за телефоном: (032) 243-25-50; (068) 754-71-62; (066) 105-97-78

Адреса: Львів, вул. Крива Липа, 6, (3 поверх, праворуч від сходів)
E-mail: porada@centre7.org.ua
а/с: 10666, Львів, 79000

Графік прийому клієнтів згідно попереднього запису:
понеділок - з 12.00 до 16.00
вівторок - з 10.00 до 14.00
середа - з 13.00 до 17.00
четвер - з 13.00 до 17.00
п'ятниця - з 10.00 до 14.00

Ви можете отримати наступні види допомоги:

- інформаційно-консультаційна допомога;
- допомога при складанні заяв, скарг та інших документів правового характеру;
- підготовка заяв та інших документів до Європейського Суду з прав людини.

В окремих випадках (як правило у стратегічних справах, де права громадян серйозно порушуються державними органами) може надаватися юрист чи адвокат для представлення інтересів особи в судах за сприяння Фонду стратегічних справ УГСПЛ.

Анонімні звернення не розглядаються.

Приймальня працює за єдиними стандартами щодо обліку звернень і консультацій, порядку та процедур діяльності, етичних норм Української Гельсінської спілки з прав людини.

Приймальні, діяльність яких координує Центр "СІМ":

Приймальня УГСПЛ у м. Рівному
Адреса приймальні: вул. Чорновола, 13, м. Рівне, 33028 (Рівнеоблспоживспілка), каб. 119, І поверх
Електронна адреса: jur.dopomoga.rivne@gmail.com
Телефон: (0362) 400-851; (067) 363 41 31
Графік прийому: понеділок - п'ятниця з 10.00 до 16.00 Первинний прийом: понеділок, середа, п'ятниця - прийом з 10.00 до 18.00, перерва на обід з 13.00 до 14.00.
Вторинний прийом - тільки за попереднім записом. Вівторок, четвер - підготовка консультацій, робота над документами, консультування у районах.

Приймальня УГСПЛ у м. Ів. Франківську
Адреса: пл. Міцкевича 8, оф. 9 м. Івано-Франківськ, 76018
Електронна адреса: uhhru.if@gmail.com
Телефон: (0342) 74-39-93.
Графік роботи: понеділок-п'ятниця 8:30-17:30, обідня перерва 12:00-13:00.

Приймальня УГСПЛ у м. Луцьку
Адреса приймальні - м. Луцьк, вул. Бойка, 1
Телефон: (066) 737 5003,
Електронна адреса: lutsk.ugspl@gmail.com
Графік роботи: понеділок - п'ятниця з 10:00 до 17:00.

Приймальня УГСПЛ у м. Житомирі
Адреса приймальні: м. Житомир, вул. Новий Бульвар, 7, оф. 2, 1 поверх
Електронна адреса: post.pr.zt@gmail.com
Телефон: 068 831-95-85, 095 218-15-67,
Графік прийому: щоденно, крім вихідних з 10:00 до 18:00.

про роботу громадської приймальні протягом 2008 р.

З 1 січня по 31 грудня 2008 року в громадську приймальню Центру правових та політичних досліджень «СІМ» (м. Львів) звернулися 752 людини, з яких 423 - чоловіки, 329 - жінки. З них 490 звернулися в приймальню особисто, інші по телефону, електронною поштою чи іншим способом. Громадська приймальня Центру правових та політичних досліджень «СІМ» (м. Львів) діє з січня 2008 року. Робота приймальні підтримує Українська Гельсінська спілка з прав людини за рахунок коштів, наданих організацією Oxfam Novib (Нідерланди). Фінансування передбачає оплату послуг юриста, адвоката та забезпечення утримання приміщення приймальні (оренда приміщення, зв'язок, офісні витрати тощо.

Мета роботи громадської приймальні - надання безоплатної первинної юридичної допомоги. Основні завдання, які стоять перед громадською приймальнею:
- роз’яснити особам, що звертаються в приймальню їхні правові можливості та необхідні дії щодо захисту їхніх прав та законних інтересів;
- надати вразливим категоріям населення первинну допомогу в складанні процесуальних документів;
- навчити осіб, що звертаються в приймальню складати такі документи;
- змінити практику правозастосування, що не відповідає вимогам чинних норм права, порушує права людини та основоположні свободи.

В окремих випадках надається допомога зі складання процесуальних документів та заяв. У випадку серйозних або системних порушень прав людини та основоположних свобод (для вразливих категорій населення) здійснюється пошук коштів для представлення в суді. Серед питань, з якими люди звертаються до приймальні, переважають ігнорування скарг (23.7%), майнові (20.5%), кримінально-правові (12.4%), житлові (6%), сімейні (6%),
За соціальною ознакою чи майновим станом клієнти в доступі до приймальні не обмежуються, проте де-факто більшість з них відносяться до категорії соціально вразливих. Таким чином за 2008 рік до приймальні звернулися 182 пенсіонерів (24.2 % від загальної кількості звернень), 49 (6.5%) інвалідів, 13 (1.7%) безробітних чи непрацюючих. Ще 14 (1.9%) осіб явно потребують (але достатньою мірою не мають) соціального піклування через стан психічного здоров'я. Тож значна частина осіб, що звернулися до громадської приймальні, могли б за більш сприятливої для цього питання державної політики, претендувати на отримання безоплатної юридичної допомоги від держави.

Велика частина звернень клієнтів громадської приймальні – повторні. Нерідко, особи після допомоги у вирішенні певної юридичної проблеми звертаються за допомогою для вирішення інших проблем.

Право на приватність

Захистіть своє право на приватність!

Якщо Ви вважаєте, що органи влади порушили Ваше право на приватність - звертайтеся до нас за телефонами:

(0322) 243-25-50 ,
(0322) 297-19-32 (вн.16).

Або пишіть нам на поштову адресу:

а/с 106-66, м. Львів, 79000

чи на електронну скриньку:

8article@gmail.com

Новини (моніторинг ЗМІ, статті)

Іноземці із 2010 року будуть зобов`язані надавати відбитки пальців для в`їзду в Україну

Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до статті 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Закон зобов’язує іноземців та осіб без громадянства надавати свої біометричні дані для їх фіксації під час оформлення в’їзної візи в дипломатичних представництвах і консульських установах України за кордоном, а також під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон (якщо інше не передбачено законом та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України).

Визначення переліку відповідних даних та порядку їх надання віднесено до повноважень Кабінету міністрів України.

Закон набирає чинності з 1 січня 2010 року.

Джерело: УНІАН

Верховный Суд Украины огласил статистику «прослушки»: рост налицо

В 2008 году общими апелляционными судами Украины рассмотрено 25086 представлений правоохранительных органов о предоставлении разрешений на снятие информации с каналов связи, наложения ареста на корреспонденцию, применение других технических средств получения информации, связанное с ограничением конституционных прав граждан.

Для сравнения: в 2005 году таких представлений судами было рассмотрено 15000, в 2006 году – 19649, в 2007 году – 19989.

Об этом говорится в сообщении пресс-службы ВСУ, поступившем в «Обком».

Больше всего таких представлений в 2008 году поступило от руководителей оперативных подразделений Министерства внутренних дел Украины (14815), Службы безопасности Украины (8323) и налоговой милиции (1655). Кроме того, судами рассмотрены 193 представления других органов (в частности, прокуратуры и подразделений пограничной службы).

Больше всего указанных представлений рассмотрели апелляционные суды: г. Киева – 3806, Запорожской – 2460, Донецкой – 1546, Николаевской – 1194, Одесской – 1139, Луганской – 1089, Хмельницкой – 1072, Львовской областей – 1043, а также Автономной Республики Крым – 1785.

Для обеспечения конфиденциальности снятия информации с каналов связи и осуществления других оперативно-розыскных мероприятий Верховным Судом Украины в 2008 году в 163 случаях изменена подсудность рассмотрения представлений относительно предоставления разрешений на проведение таких мероприятий.

Следует отметить, что действующее законодательство неполно и противоречиво регулирует вопрос временного ограничения конституционных прав и свобод человека и гражданина, предусмотренных статьями 30, 31, 32 Конституции Украины, во время проведения оперативно-розыскной деятельности, дознания и досудебного следствия.

С целью обеспечения соблюдения конституционных прав и свобод человека и гражданина, правильного и одинакового применения судами законодательства, которое регулирует порядок предоставления разрешения на проникновение в жилье или к другому владению лица, снятия информации с каналов связи, контроль за перепиской, телефонными разговорами, телеграфной и другой корреспонденцией, применение других технических средств по получению информации, связанное с ограничением конституционных прав граждан, Пленум Верховного Суда Украины в своем Постановлении от 28 марта 2008 года № 2 дал разъяснение судам по вопросам применения такого законодательства

Джерело: ОБКОМ

Відкрите звернення Української Гельсінської спілки з прав людини до Президента України

Верховна Рада України 14 квітня 2009 року прийняла зміни до Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що передбачають збір усіма консульськими установами та дипломатичними представництвами України біометричних даних іноземців при видачі віз, а також прикордонниками при перетині державного кордону. Ця процедура повинна бути запроваджена з 1 січня 2010 року.

УГСПЛ звертається до Президента з пропозицією застосувати вето щодо цього закону, оскільки він:
- порушує фундаментальні права людини;
- потягне за собою значні витрати з державного бюджету України без чіткого обґрунтування необхідності та ефективності таких заходів;
- не досягає мети, на яку спрямований – посилення національної безпеки.

Порушення фундаментальних прав людини
Збір біометричних даних є грубим та непропорційним обмеженням громадянських свобод, зокрема, права на приватне життя (приватність), котра гарантується десятками міжнародних угод, учасницями яких є Україна.

В Україні відсутній взагалі захист персональних даних на законодавчому рівні, а також на практиці. Бази з персональними даними українських громадян є у вільному продажу на ринках міст чи в Інтернеті. Цей законопроект дозволить, щоби тепер стали доступними й біометричні бази іноземних громадян.

Україна не ратифікувала Конвенцію Ради Європи № 108 про захист особи в зв’язку з автоматичною обробкою персональних даних (1981 року), що встановлює належні гарантії прав людини в цьому процесі.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях відзначав, що збір, обробка та використання персональних даних без належних гарантій їх захисту, що передбачені, зокрема, згаданою Конвенцією Ради Європи № 108, є безумовним порушенням статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини.

У ЄС, що планує ввести такий збір, США, Японії та інших країнах введення збору біометричних даних відбувається на фоні багаторічного досвіду ефективної законодавчої та адміністративної практики захисту персональних даних, чого, як бачимо, не існує в Україні.

Таким чином, існує вірогідність збільшення заяв іноземців до Європейського суду з прав людини проти України, а також можливість інших ускладнень міжнародних стосунків з іншими країнами внаслідок масового витоку інформації з біометричними даними громадян інших держав.

Очевидно, що коли біометричні дані (відбитки пальців тощо) відомого іноземця потраплять у вільний продаж в Україні, що може, зокрема, бути цікавим для злодіїв, це не пройде непомітним для України.

Запровадження дискримінаційних процедур поводження з усіма іноземцями, як зі злочинцями, безумовно, не сприятиме привабливості нашої країни в очах тисяч туристів і бізнесменів, що в’їжджають до нашої країни. Особливо це дивно спостерігати перед проведенням «ЄВРО – 2012». При цьому, держава не зможе гарантувати їм збереження їхніх даних, а також надавати жодних механізмів захисту їхньої приватності.
Очевидно, що введення цієї системи істотно загальмує рух пасажиропотоків на кордоні та значно збільшить черги при перетині державного кордону України.

Значні витрати з державного бюджету України без чіткого обґрунтування необхідності та ефективності таких заходів
На сьогодні збір біометричних даних не є обов’язковим за міжнародним правом, і є внутрішньою справою кожної країни. Не існує жодного обов’язкового міжнародного документу, що вимагав би від країн запровадження збору біометричних даних осіб.

Проект закону приймався поспіхом, без обговорення, належної оцінки наслідків його прийняття. Парламент одразу прийняв проект у першому та другому остаточному читанні.

Така поспішна процедура витрачання 12,5 млн. гривень з державного бюджету, яка ще й брутально порушує права людини, не може не турбувати.
При цьому ця фінансова оцінка є надто поверхневою, оскільки справжня вартість цього проекту ніким не обраховувалась: не враховані вартість обладнання для кожної дипломатичної місії, прикордонного пункту та центрального серверу, вартість навчання працівників, вартість підтримки цього обладнання, вартість зберігання та обробки такої інформації та багато інших витрат при створенні спеціальної уніфікованої єдиної бази даних для усіх українських консульств і дипломатичних представництв. Наприклад, США витратили на цю систему вже понад 1,7 млрд. доларів США.

Видається, що даний законопроект швидше покликаний вирішувати економічні інтереси окремого підприємства, що буде постачати обладнання для збору біометричних даних, ніж державні інтереси. При цьому ці інтереси будуть забезпечені за рахунок державного бюджету. Держава вже має залежність від одного приватного підприємства, що займається виготовленням паспортів, а цей закон пропонує поглибити цю залежність у іншій сфері. Такі дії, самі пособі, можуть нести загрозу національній безпеці.

Національна безпека не буде захищеною
Запровадження збору біометричних даних є необдуманим копіюванням найбільш неефективного досвіду окремих країн, що не досягне мети, заради якої він ухвалений – забезпечити національну безпеку. Як показує практика країн, що вже впровадили аналогічні системи збору біометричних даних, існує багато інших більш ефективних методів визначення злочинців на кордоні (наприклад, звірка паспортів іноземців з базою даних украдених паспортів Інтерполу).
Проте пропонований захід на сьогодні залишається мало ефективним, зокрема, через ненадійність роботи, вразливість до втручання з боку сторонніх осіб та багатьох інших факторів.

Так, наприклад, оцінка Урядом США своєї системи US-VISIT по збору біометричних даних показала, що:
- після витрачання 1,3 млрд. доларів США протягом 4 років тільки половина системи була запущена в роботу;
- витрати продовжуються на проект, що «не чітко визначений, не спланований, не виправданий відповідно до його вартості, можливих досягнень та ризиків»;
- уряд продовжує фінансувати цю систему без взаємозв’язку з прикордонною та міграційною політикою;
- контроль за визначенням ризиків комп’ютерів і програмного забезпечення був недостатнім, що зумовлює серйозні операційні, технологічні та управлінські виклики;
- слабкості безпеки збільшують ризик неавторизованого прочитання, копіювання, знищення, додавання чи модифікування вразливої персональної інформації. За словами сенатора Д.Лібермана, що є головою Комітету Сенату з національної безпеки, Уряд США «витратив 1,7 млрд. доларів платників податків на програму ідентифікування потенційних терористів на кордоні, проте не вжив заходів безпеки для захисту від них цієї чутливої інформації», що зводить нанівець ефективність цієї системи проти міжнародних злочинних та терористичних угруповань.

Тому, зрештою, не дивують часті збої в роботі цієї системи в США, що призводять до зупинки роботи аеропортів та іншого транспорту через неможливість пропускати іноземних громадян.

Схожі проблеми виникають у ЄС , проте лише при плануванні введення збору біометричних даних.

Очевидно, що складнощі та розмір витрат для України при впровадженні системи збору біометричних даних не будуть меншими, а швидше будуть значно більшими через значно гірше підготовлену інфраструктуру. Й значно більшими є й ризики.

Також очевидно, що, якщо українські державні бази даних є незахищеними, знаходяться вільно в продажі, то, і біометричні дані в ній буде не складно копіювати, додавати, знищувати чи змінювати при потребі, особливо, коли мова йде про організовану злочинність та тероризм. Іншими словами, ця система є настільки вразливою при такій великій кількості користувачів, що вона не може слугувати ефективним бар’єром для захисту національної безпеки, а слугуватиме лише засобом контролю за особами та засобом створення проблем і незручностей для мільйонів осіб.

Таким чином, впровадження збору біометричних даних не здійснює, насправді, захист національної безпеки й національних інтересів, веде до масових порушень фундаментальних прав людини та є фінансово не виправданим, особливо в період тяжкої економічної кризи.

З огляду на це, ми звертаємося до Вас з пропозицією застосувати право вето до цього закону та запропонувати парламенту відхилити цей законопроект.

З повагою,

Аркадій Бущенко,
Голова правління УГСПЛ

Володимир Яворський
Виконавчий директор УГСПЛ

Джерело: УГСПЛ

За українцями стежать та підслуховують завдяки Кабміну. А треба згідно Закону

Конституція України гарантує кожному таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом, у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові, чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами отримати інформацію не можливо.

Тобто Конституція передбачає, що вказані вище винятки мають бути передбачені виключно на рівні Закону України. Проте, на сьогодні замість закону діє Постанова КМУ № 1169 від 26.09.2007 року, якою затверджено «Порядок отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації».

УГСПЛ звернулася до окружного адміністративного суду міста Києва і посилаючись на Конституцію України, ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини («Право на повагу до приватного та сімейного життя») вимагала визнати Постанову Кабінету Міністрів незаконною, та скасувати її.

Суд відмовив у задоволенні цієї вимоги. Проте, видав окрему ухвалу, зі змісту якої вбачається, що оскаржувана Постанова не містить гарантій дотримання прав громадян, що мають забезпечуватися згідно Конвенції, та практики Європейського Суду з прав людини. Наприклад, Постанова не містить заборони передавати протокол та матеріальні носії інформації, що були зібрані протягом розслідування, іншим державним органам.

Окремою ухвалою суд поінформував КМУ та безпосередньо прем’єра Тимошенко про необхідність розробити та винести на розгляд Верховної Ради законопроект щодо Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації. Суд також вказав, що при розробці законопроекту Кабмін дотримувався практики Європейської конвенції з прав людини та Європейського Суду з прав людини. А також запропонував посадовцям використати в розробці законопроекту рекомендації УГСПЛ.

Тепер КМУ не пізніше одного місяця має повідомити суд про вжиті заходи.

Справа була підтримана Фондом стратегічних справ УГСПЛ. Представляв Українську Гельсінську спілку в суді адвокат Вячеслав Якубенко.
Пропонуємо його коментар щодо результатів судового розгляду.

"Судді у розмовах між собою поділяють власні рішення на дві групи: мудрі та справедливі. Очевидно, ця справа вирішена мудро.

Зрозуміло, суд не міг просто відмовити в позові і визнати нормальним існуючий порядок надання дозволів на прослуховування, підглядання, негласне проникнення у приміщення і т.д. Адже ця процедура, затверджена Постановою Кабінету міністрів № 1169, не відповідає цілій низці прецедентів Європейського Суду з прав людини (насамперед Klass. v. Germany (6 вересня 1978 р., № 5029/71), Huvig v. France (24 квітня 1990 р.), Kruslin v. France (24 квітня 1990 р.). Відповідно до ст. 17 Закону „Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, ці прецеденти, як і будь-які інші рішення Європейського суду з прав людини, є джерелом права для наших судів.

Крім того судді самі розуміють, що діюча процедура надання дозволу на оперативно-технічні заходи, в якій відсутні гарантії дотримання прав людини, може бути використана проти них самих. Ми можемо лише підозрювати, що нині „пишуть” всіх суддів у Києві та апеляційних судах в регіонах. Але самі судді це знають напевно. Іде кампанія із викриття хабарництва в судах, але належним чином задокументованих доказів – обмаль. Прямо порушуючи, закон, прокуратура (і не тільки вона?) зберігає „на всяк випадок” будь-який компромат на суддів. Заступник Генерального прокурора України Кузьмин Р.Р. в інтерв’ю виданню „Коммераснт-Украина” № 236 від 26.12.2008 р. прямо визнав:

«У нас, кроме кассет с записями взяточничества, передачи и дележа денег, есть несколько порнофильмов, отснятых с помощью оперативной камеры в кабинете председателя Львовского административного апелляционного суда. Это же ненормальное явление, когда председатель суда позволяет себе в рабочее время у себя в кабинете устраивать сексуальные оргии».

Не викликає сумнівів, що випадок із суддею Зваричем уже став хрестоматійним, і ця людина обов’язково повинна предстати перед судом і відповісти за всі свої дії.

Але ж, з іншого боку, тут високопосадовець прокуратури повідомив, що ним та його підлеглими вчиняється злочин, передбачений ст. 182 Кримінального кодексу - „Порушення недоторканності приватного життя”. Якщо розслідується справа про хабарництво – для чого в ній зберігати „порнофільми”? Якщо є ознаки злочинів сексуального характеру – тоді треба порушувати ще одну кримінальну справу, а не влаштовувати приватні порносеанси для окремих народних депутатів, агітуючи їх у такий спосіб позбавити суддю Зварича недоторканності.

Якщо навіть судді - стражі закону - виявляються беззахисними перед збоченцями у погонах з відеокамерами, то що вже казати про право на приватність простих смертних?

Але суд, очевидно, боявся іншої крайності – що внаслідок скасування оскаржуваної Постанови оперативно-розшукові підрозділи виявляться повністю безпорадними. Хоч ця Постанова 1169 і недосконала, іншої наразі немає. Тож суд лише звернув увагу Кабміну на необхідність подати в парламент Порядок надання дозволів на здійснення оперативно-технічних заходів у вигляді законопроекту, врахувавши всі застороги щодо дотримання прав людини.

Чи виконає Кабмін таку ухвалу? Сумніваюсь. Зробити практично те саме урядовців зобов’язував Указ Президента № 1556 від 26.09.07 р.

Тож можна припустити, що судитися з Кабінетом Міністрів доведеться ще не раз".

Окрему ухвалу можна прочитати тут: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1233228499

Автор: Марина Говорухіна

Джерело: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1233228174

Захист підслуховуваних — справа самих підслуховуваних

Як відомо, депутати від БЮТ направили в усі апеляційні суди країни, а також голові Верховного суду, генеральному та обласним прокурорам списки високопосадовців, телефони яких можуть прослуховувати спецслужби під виглядом оперативно-розшукової діяльності. В депутатських запитах значаться номери мобільних телефонів прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, першого віце-прем'єра Олександра Турчинова, заступників голови фракції БЮТ Андрія Кожем'якіна і Андрія Портнова та ін. Насправді ж запобігання незаконному прослуховуванню нині цілком і повністю в руках Юлії Тимошенко.
У січні цього року Окружний апеляційний суд м. Києва, за позовом автора цієї статті, виніс окрему ухвалу, якою доводив до відома Ю.Тимошенко необхідність розробити та подати на розгляд парламенту законопроект щодо Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації, а також дотримання при розробці цього законопроекту ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини щодо цієї статті, використавши і пропозиції позивача.

Ця справа підтримувалася Фондом стратегічних справ УГСПЛ.

Нині процедура отримання дозволів на прослуховування телефонів, а також використання отриманих записів регулюються постановою Кабінету міністрів №1169 від 26 вересня 2007 року «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації». Немає сумніву, що підслуховування в ряді випадків є необхідним, без цього неможливі боротьба з організованою злочинністю, контррозвідувальна діяльність тощо. Але ж і права людини на таємницю телефонних переговорів, невтручання в приватне життя ніхто не скасовував. Очевидно, що потрібні чіткі гарантії дотримання прав людини при здійсненні оперативно-технічних заходів. Тому президент іще в листопаді 2005-го указом №1556/2005 «Про додержання прав людини під час проведення оперативно технічних заходів» зобов'язав Кабмін не лише розробити порядок надання дозволів на зняття інформації з каналів зв'язку, а й одночасно подати до парламенту пропозиції про внесення змін до законів України щодо забезпечення додержання конституційних прав громадян при здійсненні оперативно-розшукових заходів. Проте уряд виконав указ 1556 вибірково: розробив інструкцію, як обмежувати права громадян, проте «забув» підготувати законодавчі гарантії дотримання прав і свобод при здійсненні оперативно-розшукових заходів.

Чогось особливо складного від Кабміну не вимагалося. Вимоги до закону, який регулює процедуру зняття інформації з каналів зв'язку, вже сформульовано у прецедентах Європейського суду з прав людини. Нагадаємо, що відповідно до ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ці прецеденти є для нас джерелом права.

Отже, такий закон, серед іншого, обов'язково повинен:

- містити список злочинів, здійснення яких може призвести до перехоплення повідомлень;

- обмежуватися випадками, коли фактичні підстави підозрювати особу у вчиненні тяжкого злочину вже виявлені іншими засобами (Klass. v. Germany, 6 вересня 1978 р.);

- передбачати запобіжні заходи проти обміну цими матеріалами між різними державними органами (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.), (Kruslin v. France, 24 квітня 1990 р.);

- визначати обставини, за якими записи можна чи необхідно знищити (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.);

- встановлювати, що треба робити з копіями або переписаними матеріалами, якщо обвинувачену особу буде виправдано (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.).

Ці вимоги проігнорував уряд Януковича у 2007 році, нині від них усіляко відхрещується уряд Ю.Тимошенко. В офіційному запереченні представник Кабміну навіть стверджує, що прецеденти у справах проти Німеччини та Франції є обов'язковими лише для цих двох держав!

Також сторона Кабміну в суді вимагала від позивача доказів про належність до організованого злочинного угруповання: інакше, мовляв, позивач не є таким, і йому не варто боятися прослуховування з боку спецслужб. Тож цікаво, чи після згаданого вище депутатського запиту можна вважати членами ОЗУ Ю.Тимошенко, О.Турчинова, А.Портнова, А.Кожем'якіна? Інакше чого їм боятися?

А якщо серйозно, неконтрольоване прослуховування набуває характеру епідемії. Можливо, згадувана окрема ухвала окружного адмінсуду частково зумовлена ситуацією, в якій опинилися самі судді. Ми можемо лише підозрювати, що нині «пишуть» усіх суддів у Києві та апеляційних судах у регіонах. Але самі судді це знають напевно. Іде кампанія з викриття хабарництва в судах, але належним чином задокументованих доказів поки що мало. Прямо порушуючи закон, прокуратура (і не тільки вона?) зберігає «про всяк випадок» будь-який компромат на суддів.

Тим часом м'яч на половині поля Кабміну. Спливає термін, протягом якого уряд мав поінформувати Окружний адміністративний суд про вжиті заходи для законодавчого гарантування прав і свобод людини при здійсненні оперативно-технічних заходів.

Як відомо, депутати від БЮТ направили в усі апеляційні суди країни, а також голові Верховного суду, генеральному та обласним прокурорам списки високопосадовців, телефони яких можуть прослуховувати спецслужби під виглядом оперативно-розшукової діяльності. В депутатських запитах значаться номери мобільних телефонів прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, першого віце-прем'єра Олександра Турчинова, заступників голови фракції БЮТ Андрія Кожем'якіна і Андрія Портнова та ін. Насправді ж запобігання незаконному прослуховуванню нині цілком і повністю в руках Юлії Тимошенко.
У січні цього року Окружний апеляційний суд м. Києва, за позовом автора цієї статті, виніс окрему ухвалу, якою доводив до відома Ю.Тимошенко необхідність розробити та подати на розгляд парламенту законопроект щодо Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації, а також дотримання при розробці цього законопроекту ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини щодо цієї статті, використавши і пропозиції позивача.

Ця справа підтримувалася Фондом стратегічних справ УГСПЛ.

Нині процедура отримання дозволів на прослуховування телефонів, а також використання отриманих записів регулюються постановою Кабінету міністрів №1169 від 26 вересня 2007 року «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації». Немає сумніву, що підслуховування в ряді випадків є необхідним, без цього неможливі боротьба з організованою злочинністю, контррозвідувальна діяльність тощо. Але ж і права людини на таємницю телефонних переговорів, невтручання в приватне життя ніхто не скасовував. Очевидно, що потрібні чіткі гарантії дотримання прав людини при здійсненні оперативно-технічних заходів. Тому президент іще в листопаді 2005-го указом №1556/2005 «Про додержання прав людини під час проведення оперативно технічних заходів» зобов'язав Кабмін не лише розробити порядок надання дозволів на зняття інформації з каналів зв'язку, а й одночасно подати до парламенту пропозиції про внесення змін до законів України щодо забезпечення додержання конституційних прав громадян при здійсненні оперативно-розшукових заходів. Проте уряд виконав указ 1556 вибірково: розробив інструкцію, як обмежувати права громадян, проте «забув» підготувати законодавчі гарантії дотримання прав і свобод при здійсненні оперативно-розшукових заходів.

Чогось особливо складного від Кабміну не вимагалося. Вимоги до закону, який регулює процедуру зняття інформації з каналів зв'язку, вже сформульовано у прецедентах Європейського суду з прав людини. Нагадаємо, що відповідно до ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ці прецеденти є для нас джерелом права.

Отже, такий закон, серед іншого, обов'язково повинен:

- містити список злочинів, здійснення яких може призвести до перехоплення повідомлень;

- обмежуватися випадками, коли фактичні підстави підозрювати особу у вчиненні тяжкого злочину вже виявлені іншими засобами (Klass. v. Germany, 6 вересня 1978 р.);

- передбачати запобіжні заходи проти обміну цими матеріалами між різними державними органами (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.), (Kruslin v. France, 24 квітня 1990 р.);

- визначати обставини, за якими записи можна чи необхідно знищити (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.);

- встановлювати, що треба робити з копіями або переписаними матеріалами, якщо обвинувачену особу буде виправдано (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.).

Ці вимоги проігнорував уряд Януковича у 2007 році, нині від них усіляко відхрещується уряд Ю.Тимошенко. В офіційному запереченні представник Кабміну навіть стверджує, що прецеденти у справах проти Німеччини та Франції є обов'язковими лише для цих двох держав!

Також сторона Кабміну в суді вимагала від позивача доказів про належність до організованого злочинного угруповання: інакше, мовляв, позивач не є таким, і йому не варто боятися прослуховування з боку спецслужб. Тож цікаво, чи після згаданого вище депутатського запиту можна вважати членами ОЗУ Ю.Тимошенко, О.Турчинова, А.Портнова, А.Кожем'якіна? Інакше чого їм боятися?

А якщо серйозно, неконтрольоване прослуховування набуває характеру епідемії. Можливо, згадувана окрема ухвала окружного адмінсуду частково зумовлена ситуацією, в якій опинилися самі судді. Ми можемо лише підозрювати, що нині «пишуть» усіх суддів у Києві та апеляційних судах у регіонах. Але самі судді це знають напевно. Іде кампанія з викриття хабарництва в судах, але належним чином задокументованих доказів поки що мало. Прямо порушуючи закон, прокуратура (і не тільки вона?) зберігає «про всяк випадок» будь-який компромат на суддів.

Тим часом м'яч на половині поля Кабміну. Спливає термін, протягом якого уряд мав поінформувати Окружний адміністративний суд про вжиті заходи для законодавчого гарантування прав і свобод людини при здійсненні оперативно-технічних заходів.

Як відомо, депутати від БЮТ направили в усі апеляційні суди країни, а також голові Верховного суду, генеральному та обласним прокурорам списки високопосадовців, телефони яких можуть прослуховувати спецслужби під виглядом оперативно-розшукової діяльності. В депутатських запитах значаться номери мобільних телефонів прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, першого віце-прем'єра Олександра Турчинова, заступників голови фракції БЮТ Андрія Кожем'якіна і Андрія Портнова та ін. Насправді ж запобігання незаконному прослуховуванню нині цілком і повністю в руках Юлії Тимошенко.
У січні цього року Окружний апеляційний суд м. Києва, за позовом автора цієї статті, виніс окрему ухвалу, якою доводив до відома Ю.Тимошенко необхідність розробити та подати на розгляд парламенту законопроект щодо Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації, а також дотримання при розробці цього законопроекту ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини щодо цієї статті, використавши і пропозиції позивача.

Ця справа підтримувалася Фондом стратегічних справ УГСПЛ.

Нині процедура отримання дозволів на прослуховування телефонів, а також використання отриманих записів регулюються постановою Кабінету міністрів №1169 від 26 вересня 2007 року «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації». Немає сумніву, що підслуховування в ряді випадків є необхідним, без цього неможливі боротьба з організованою злочинністю, контррозвідувальна діяльність тощо. Але ж і права людини на таємницю телефонних переговорів, невтручання в приватне життя ніхто не скасовував. Очевидно, що потрібні чіткі гарантії дотримання прав людини при здійсненні оперативно-технічних заходів. Тому президент іще в листопаді 2005-го указом №1556/2005 «Про додержання прав людини під час проведення оперативно технічних заходів» зобов'язав Кабмін не лише розробити порядок надання дозволів на зняття інформації з каналів зв'язку, а й одночасно подати до парламенту пропозиції про внесення змін до законів України щодо забезпечення додержання конституційних прав громадян при здійсненні оперативно-розшукових заходів. Проте уряд виконав указ 1556 вибірково: розробив інструкцію, як обмежувати права громадян, проте «забув» підготувати законодавчі гарантії дотримання прав і свобод при здійсненні оперативно-розшукових заходів.

Чогось особливо складного від Кабміну не вимагалося. Вимоги до закону, який регулює процедуру зняття інформації з каналів зв'язку, вже сформульовано у прецедентах Європейського суду з прав людини. Нагадаємо, що відповідно до ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ці прецеденти є для нас джерелом права.

Отже, такий закон, серед іншого, обов'язково повинен:

- містити список злочинів, здійснення яких може призвести до перехоплення повідомлень;

- обмежуватися випадками, коли фактичні підстави підозрювати особу у вчиненні тяжкого злочину вже виявлені іншими засобами (Klass. v. Germany, 6 вересня 1978 р.);

- передбачати запобіжні заходи проти обміну цими матеріалами між різними державними органами (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.), (Kruslin v. France, 24 квітня 1990 р.);

- визначати обставини, за якими записи можна чи необхідно знищити (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.);

- встановлювати, що треба робити з копіями або переписаними матеріалами, якщо обвинувачену особу буде виправдано (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.).

Ці вимоги проігнорував уряд Януковича у 2007 році, нині від них усіляко відхрещується уряд Ю.Тимошенко. В офіційному запереченні представник Кабміну навіть стверджує, що прецеденти у справах проти Німеччини та Франції є обов'язковими лише для цих двох держав!

Також сторона Кабміну в суді вимагала від позивача доказів про належність до організованого злочинного угруповання: інакше, мовляв, позивач не є таким, і йому не варто боятися прослуховування з боку спецслужб. Тож цікаво, чи після згаданого вище депутатського запиту можна вважати членами ОЗУ Ю.Тимошенко, О.Турчинова, А.Портнова, А.Кожем'якіна? Інакше чого їм боятися?

А якщо серйозно, неконтрольоване прослуховування набуває характеру епідемії. Можливо, згадувана окрема ухвала окружного адмінсуду частково зумовлена ситуацією, в якій опинилися самі судді. Ми можемо лише підозрювати, що нині «пишуть» усіх суддів у Києві та апеляційних судах у регіонах. Але самі судді це знають напевно. Іде кампанія з викриття хабарництва в судах, але належним чином задокументованих доказів поки що мало. Прямо порушуючи закон, прокуратура (і не тільки вона?) зберігає «про всяк випадок» будь-який компромат на суддів.

Тим часом м'яч на половині поля Кабміну. Спливає термін, протягом якого уряд мав поінформувати Окружний адміністративний суд про вжиті заходи для законодавчого гарантування прав і свобод людини при здійсненні оперативно-технічних заходів.

Автор: В’ячеслав Якубенко

Джерело: www.dt.ua

Львівська облрада повторно вимагає у Президента та ВРУ відновити графу національності у паспортах громадян України

Львівська облрада повторно звернулася до Президента та ВРУ про відновлення графи про національність у паспортах громадян України. Таке рішення підтримали депутати Львівської облради під час сесії сьогодні, 10 квітня.

Дане рішення було прийняте під час розгляду питання про дотримання законодавства у сфері захисту суспільної моралі на території Львівської області.

Зокрема, з даного питання на сесії виступив голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі Василь Костицький та архієпископ Української православної церкви Московського патріархату Августин. Депутати доручили ЛОДА і правоохоронним органам перевірити всі розважальні заклади щодо дотримання законодавства про захист суспільної моралі. Також депутати доручили ЛОДА розробити зміни та доповнення до законодавства щодо боротьби з абортами.

Окрім цього Львівська облрада звернулася до ВРУ з пропозицією про внесення змін та доповнень до законів України у сфері захисту суспільної моралі.

Нагадаємо, Львівська облрада вже зверталася до Президента та ВРУ про відновлення графи національності у 2008 році.

Джерело: Західно-інформаційна корпорація

Права людини в роботі фотографа

У сучасному світі більшість засобів масової інформації використовують фотографії більш чи менш знаменитих людей. Все більше розвивається жанр таблоїдних видань, де фотографії відіграють ключову роль.

У роботі фотографа проявляються два фундаментальних права людини: право на свободу вираження своїх поглядів через фотографування та розповсюдження цих фотографій (фотограф) і права на повагу до приватного та сімейного життя (людина, яку фотографують і за якою стежать). Який справедливий баланс між цими правами повинна встановити держава в демократичному суспільстві?

Враховуючи фундаментальну роль свободи ЗМІ в демократичному суспільстві, контрольна функція преси (т. зв. «сторожового пса») не може інтерпретуватися вузько. Тому свобода вираження поглядів, яка захищається статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини, не обмежується лише словесною формою вираження, а також повною мірою розповсюджується і на фотографії. Очевидно, що фотографії, як жоден інший матеріал, часто можуть надавати дуже інтимну інформацію про людину. При цьому, очевидно, що такі фотографії також можуть ображати або шокувати суспільство. А головною функцією ЗМІ залишається розповсюдження ідей та інформації, які забезпечують суспільний (публічний) інтерес.

З іншого боку, ця свобода вираження обмежена повагою до репутації та прав інших людей: наскільки людина може бути захищеною від постійного стеження та від публікації фотографій з буденного життя, а також як це, постійно відчувати себе під спостереженням? Фотографії, які розміщуються в таблоїдах, - часто продукт певного тиску на людину, а іноді й переслідування, що очевидно є втручанням в сферу приватного життя.

Не легко і насправді в повному об`ємі не можливо, провести чітку межу, яка б забезпечувала справедливий баланс між цими правами, що підтверджує і практика Європейського суду з прав людини. Хоча в декількох рішеннях Європейських суд розробив певні критерії для вирішення подібних конфліктів. Це не просто теоретична проблема – вона, по суті, стосується практичних питань: чи можна робити такі фотографії та чи можна вільно поширювати їх без згоди людини.

При розгляді кожної справи, Європейський суд проводить триступінчатий тест: чи є обмеження права на особисте життя, передбачене законом; чи має це обмеження легітимну мету і чи є таке обмеження необхідним в демократичному суспільстві. Попередньо, на стадії прийнятності, Європейський суд оцінює, чи розповсюджуються оцінювані дії на сферу права на особисте життя і чи використані всі ефективні національні засоби захисту.

Концепція права на особисте життя, передбачена статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини, повною мірою розповсюджується на фотографії людини.

Крім того, ця концепція включає фізичну і психологічну недоторканність людини, а також свободу без втручання інших розвивати свої відносини з іншими людьми. Тому навіть спілкування в публічному місці може бути включене в поняття приватного життя. Визначення межі сфери приватного життя у свою чергу визначає межі захисту державою цієї сфери.

Виходячи з практики Європейського суду, держава має певні позитивні зобов'язання щодо захисту приватного життя, а людина має законний інтерес очікувати від держави вживання певних заходів для захисту від посягань на приватне життя. Наприклад, держава може прийняти певне законодавство, що обмежує втручання інших осіб у приватне життя.

Цей стандарт повною мірою прийнятний і до ситуації роботи фотографа. Наприклад, людина має право контролю над фотографуванням себе, яке реалізується через публікацію таких фотографій тільки з відома цієї людини. Тому держава повинна дати чітке визначення сфери захисту приватного життя, в даному випадку, людина повинна чітко розуміти за яких умов її можуть фотографувати, а фотограф повинен розуміти, коли можна робити фотографії без згоди людини.

Також, держава, в контексті позитивних зобов'язань, зобов'язана надати доступні правові засоби захисту від втручання третіх осіб в особисте життя . Наприклад, людина повинна мати право ініціювати цивільний позов або мати можливість ініціювати розслідування по факту втручання в його приватне життя, наприклад, при стеженні за ним, зокрема, у випадках фотографування з прихованих місць, непомітно від людини і без її згоди.

При чому критерії для захисту приватного життя від дій держави і приватних осіб, по суті, однакові.

Хоча, аналізуючи практику Європейського суду, стає зрозумілим, що суд так і не встановив чітких стандартів позитивних зобов'язань держави. На практиці дуже складно визначити чи є існуючі позитивні зобов'язання достатніми для поваги особистого життя, чи можуть вони призвести до отримання адекватної компенсації та ефективного захисту порушеного права.

У справі Граф Спенсер і Графиня Спенсер проти Великобританії Європейська комісія визнала заяви неприйнятними, оскільки заявники не використали всіх ефективних національних засобів захисту. Граф Спенсер, який був братом принцеси Діани, та його колишня дружина Графиня Спенсер звинувачували державу в невиконанні позитивних зобов'язань, передбачених статтею 8 Конвенції, через відсутність захисту приватності в національному законодавстві. Іншими словами, він стверджував про відсутність ефективних національних засобів захисту. У цій справі багато таблоїдних видань надрукували статті разом з фотографіями про госпіталізацію Графині Спенсер через проблеми з травленням, а потім через алкоголізм. Фотографії були зроблені без її згоди і розповсюдженні також без її згоди. Європейська комісія ухвалила, що заявники не довели, що існуючі засоби захисту є не суттєвими або неефективними за даних обставин справин. При цьому, Комісія вказала, що заявники не показали того рівня невизначеності при оцінці існуючих засобів захисту, що також доводить їх ефективність.

Раніше в справі Вінер проти Великобританії Європейська комісія зазначила, що відсутність засобів захисту від всіх порушень приватності не може сама по собі вказувати на порушення позитивних зобов'язань держави. У цій справі заявник не мав ніяких засобів захисту від розповсюдження правдивої конфіденційної інформації про нього, оскільки Комісія вирішила, що такий засіб не входить до позитивних зобов'язаннь держави. Такий підхід був аргументований тим, що у даному випадку приватність обмежується через інше право (свободи вираження), а не через відсутність позитивних зобов'язань держави щодо захисту приватності від третіх осіб. Комісія також взяла до уваги, що приватність не була абсолютно не захищеною, оскільки були засоби захисту від розповсюдження неправдивої інформації. Але такий казуїстичний підхід не дав відповіді на питання чи буде порушенням взагалі відсутність будь-яких засобів захисту. Також відповіді немає і на випадки, коли така інформація отримується нав'язливим способом, наприклад, у випадку фотографа, коли він стежить за людиною або втручається на територію проживання. У останньому випадку обмеження свободи вираження поглядів не можуть застосовуватися.

. Визначаючи правомірність обмеження права на особисте життя, Європейський суд в першу чергу оцінює законодавство країни при оцінці відповідності обмеження права «відповідно до закону». При цьому, крім загальних критеріїв «доступності» та «правової визначеності» правового регулювання, Європейський суд оцінює наявність вищевикладених позитивних зобов'язань держави. Окремо відзначимо, що ці позитивні зобов'язання мають бути сформульовані з достатньою чіткістю, яка дозволяє двом сторонам правових відносин передбачати свою поведінку і здійснювати свої дії, не порушуючи прав інших. Хоча зовні, цей критерій досить простий, досягти його не легко, особливо за наявності чисельних оцінювальних категорій в судовій практиці Європейського суду і традиційною позитивістською системою права в пострадянських країнах.

Далі, Європейський суд оцінює легітимність мети обмеження права на приватність і наскільки таке обмеження необхідне в демократичному суспільстві.

З огляду на роль ЗМІ в демократичному суспільстві, Європейський суд з прав людини, визначає, що конфлікт між свободою слова і правом на приватне життя при фотографуванні людини і розповсюдженні цих фотографій залежить від суспільного (публічного) інтересу в кожному конфлікті.

Іншими словами, якщо суспільний інтерес в таких фотографіях суттєвий, межа між цими правами проходить на стороні свободи слова, яка матиме перевагу над захистом приватного життя. А відповідно, такі фотографії можна робити і поширювати без згоди людини.

Якщо ж такого суспільного інтересу немає або він незначний, тоді право на особисте життя переважатиме, що на практичному рівні означатиме, що без згоди людини неможливо стежити за ним, робити фотографії та згодом їх розповсюджувати.

Але як визначити, що таке суспільний інтерес у даному контексті? Практикою Європейського суду з прав людини вироблено декілька критеріїв, які роз`яснюють це питання.

Наскільки ті або інші фотографії відіграють ту чи іншу роль в дебатах з суспільного питання або в політичній дискусії? Іншими словами, наскільки важлива дискусія з цього питання в демократичному суспільстві і чи є інформація, яку додадуть ці фотографії, настільки важливою для суспільства?

Відповіді на ці питання також дають відповідь і на питання про реальну суспільну потребу в такій інформації, що вказує на необхідність втручання в право на приватність. Тобто це не повинно підмінятися ствердженням «хотілося б знати», а саме повинно вказати на «реальну потребу» в такій інформації. Це також означає, що в інший спосіб, як обмеження прав людини, цю інформацію отримати не можливо (принцип пропорційності) або не можливо застосувати інші менш вразливі засоби (принцип субсидіарності). Хоча, найчастіше в практиці Європейського суду, в контексті права на приватне життя, вирішується питання тільки пропорційності, а деякі дослідники прямо говорять про те, що поняття «необхідності в демократичному суспільстві» при обмеженні права на приватне життя значно ширше, ніж свободи вираження.

Так, у справі Принцеса Кароліна фон Ганновер проти Німеччини Європейський суд визнав порушенням права на приватне життя фотографування і розповсюдження її фотографій в різних таблоїдних німецьких виданнях. Не дивлячись на те, що Принцеса є публічною фігурою, Європейський суд встановив, що публікації різноманітних фотографій з її повсякденного життя взагалі не зробили ніякого внеску в суспільну дискусію. Ці фотографії жодним чином не стосувалися її публічних функцій, а просто розповідали про її приватне життя. Суд також відхилив аргумент про важливість комерційної мети для ЗМІ при розповсюдженні цих фотографій, оскільки він не може бути належною підставою для обмеження права на приватність. Окрім цього, суд підтвердив, що навіть у публічних місцях публічна фігура може розраховувати на приватність певного рівня.

Таким чином, важлива публічність мети, тобто фотографії, зроблені в приватних інтересах, матимуть меншу цінність для суспільства або взагалі можуть такої не мати, що визначає домінування права на приватне життя.

Також важливо, розглянути цілі використання фотографій: знову ж, чи будуть фотографії широко опубліковані та стануть відомі громадськості або зберігатимуться для дуже обмеженої кількості осіб. Розповсюдження фотографій для громадськості вже говорить про те, що фотограф розуміє під цією фотографією якийсь суспільний інтерес. Якщо ж, йдеться про обмежене використання, то і мови не може бути про суспільну дискусію як таку.

У справі Фрідел Європейська комісія визначила, що не було втручання у «внутрішній простір» приватного життя заявника, коли фотограф робив загальні фотографії публічної демонстрації, не роблячи ніяких спроб ідентифікувати людей на цих фотографіях.

Аналогічно, в справі Лупкер , Комісія окремо вказала, що поліція використовувала фотографії лише з метою ідентифікації злочинця, і не було ніяких фактів, які б говорили про те, що ці фотографії будуть потім доступні для громадськості.

З іншого боку не так важливо, в якому місці зроблені фотографії, оскільки будь-яка людина навіть в публічному місці має право розраховувати на певний рівень приватності. Інша справа, що об'єктивно рівень такої приватності буде нижчим, ніж коли б людина знаходилась дома. Наприклад, в справі Халфорд проти Великобританії Європейський суд, застосовуючи цей тест, визначив, що дзвінок із публічного місця (роботи) несе в собі очікування певного рівня приватності. Також, аналогічно можна говорити про очікування певного рівня приватності і в публічному місці у разі, коли вас хтось фотографує непомітно від вас.

У іншій справі, Пек проти Великобританії, Європейський суд визначив серйозне втручання в приватне життя при фотографуванні і розповсюдженні фотографій, зроблених за допомогою загальної системи відеоспостереження. Людина була на публічній вулиці, але не маючи на меті брати участь у будь-якому публічному заході, і вона не була публічною фігурою. Події розортались пізно вночі, а заявник був з ножем та в депресії пробував покінчити життя самогубством. Пізніше це відео і фотографії потрапили в ЗМІ, обличчя людини не було приховане і багато хто зміг її впізнати. При цьому людина не здійснила ніякого правопорушення і ніколи не була звинувачена за ці дії. Європейський суд встановив порушення статті 8 у цій справі, оскільки при розповсюдженні відео та фотографій не було приховане обличчя заявника, а тим самим був порушений баланс між свободою слова на користь громадськості по запобіганню злочинів та правом людини на приватне життя. По суті, навіть, коли ЗМІ не ідентифікували цієї людини самостійно, вони дали таку можливість всьому оточенню цієї людини, а, при цьому, в розкритті цієї інформації не було ніякої суспільної користі, було порушено право на приватне життя заявника.

Важливо хто саме зображений на цій фотографії. Очевидно, що суспільний інтерес до людини, яка виконує публічні функції («публічна людина»), наприклад, до політика набагато вищий і потреба суспільства знати про цю людину більше очевидна для демократичного суспільства. Але і цей критерій не є абсолютним. Кожна навіть публічна людина має право на повагу свого приватного життя і не можна інтерпретувати свободу вираження поглядів як «необхідність знати абсолютно все про публічних людей».

Наприклад, в деяких рішеннях Європейський суд прямо визначав, що публікація певних фотографій з єдиною метою задовольнити цікавість читача про приватне життя якоїсь людини не вносить до суспільної дискусії нічого цінного навіть, якщо людина на фотографії відома . Тому, за таких умов, свобода вираження інтерпретуватиметься вужче.

Таким чином, при визначенні балансу між свободою слова і правом на приватне життя суд, відповідно до практики Європейського суду, повинен досліджувати за яких обставин, та з якою метою робилися або розповсюджувалися фотографії людини, особа цієї людини, а також значення інформації, яку має ця фотографія для суспільства. Отримавши відповіді на ці питання, суд зможе визначити цей баланс та встановити можливість порушення прав людини. Хоча варто зазначити, що достатньо чітких критеріїв судом визначити поки не вдалося і в його справах переважає казуїстичний підхід.

автор: Володимир Яворський, виконавчий директор УГСПЛ

Джерело: УГСПЛ

Правозахисні організації закликали відзначити 12 березня День проти цензури в інтернеті

Міжнародні правозахисні організації звернулися до корпорацій Google, Yahoo і Microsoft із закликом не піддавати цензурі роботу пошукових систем впродовж Міжнародного дня проти цензури в кіберпросторі, який відзначається 12 березня.

Організації Репортери без кордонів і Міжнародна амністія закликають пошуковики на один день зняти цензуру з усіх міжнародних і локалізованих пошукових і новинних сервісів.

Вони заявляють, що 12 березня має стати Днем свободи в інтернеті. "Цей день призначений для прославлення інтернету, як відкритого вікна у світ і засудження атак на вільний потік інформації. В дусі сприяння свободі вираження думок ми просимо вас не піддавати цензурі роботу пошукових систем та блогів у цей день", - йдеться в листі організацій.

Правозахисники нагадують, що найбільші американські компанії всупереч своїм заявам про прихильність до свободи слова активно допомагають урядам багатьох країн, особливо Китаю, жорстко обмежувати доступ до інтернету.

Наприклад, раніше кілька американських компаній, зокрема Google, Yahoo, Microsoft і Cisco, мають постати перед Конгресом США на слуханнях за звинуваченням у співучасті в створенні Great Firewall of China. Зокрема, корпорацію Google розкритикували за потурання китайському уряду, який вимагає фільтрувати інтернет-пошук, щоб ліквідувати результати запитів, наприклад, за такими темами, як демократія, зазначають організації.

Нагадаємо, раніше вчені з Університету Амстердама заявили, що кіберпростір не шкодить здоров'ю, а дозволяє зміцнювати соціальні зв'язки.

Джерело: Корреспондент

ЦВК встановила порядок контролю щодо персональних даних виборців

Центральна виборча комісія встановила порядок здійснення органами ведення держреєстру візуального та автоматизованого контролю персональних даних Державного реєстру виборців.

Як повідомили УНІАН у відділ взаємодії із ЗМІ секретаріату ЦВК, таке рішення ухвалено на засіданні Центрвиборчкому.

Цей Порядок визначає здійснення відповідного контролю з використанням програмних засобів автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи „Державний реєстр виборців” у випадках звернення особи за власною ініціативою до органу ведення, при надходженні до органу ведення відомостей про виборців тощо. Він має на меті забезпечення повноти і цілісності відомостей реєстру, коректності персональних даних та однократності включення виборця до реєстру.

Джерело: УНІАН права людини

Чому МВС вилучає та знищує паспорти громадян України?

Коли українець виїздить за кордон на постійне місце проживання – громадянства він не втрачає. Проте його паспорт громадянина України вилучають та знищують, адже так розпорядилося МВС.

У наказі Міністра внутрішніх справ України № 1603 від 21.12.2004 зазначено: «Підлягає також вилученню в таких осіб та знищенню в установленому порядку паспорт громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку».
Але навіщо це робиться, якщо паспорт, фактично, є єдиним документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України?

Фактично, держава, дотримуючись наказів Міністра внутрішніх справ, знищивши паспорт свого громадянина, потім цей паспорт так просто не повертає. А виготовляючи новий, починає ставити умови. Вимагає реєстрації на території України. В той час як Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» чітко каже про те, що «реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження».

Анатолій Клєпіков виїхав на постійне місце проживання за кордон. Його паспорт було вилучено та знищено. Проте, коли він знов приїхав до України, з’ясувалося, що в отриманні найважливішого документу йому відмовляють. Порушуючи цим самим права людини.

Звернення до керівництва МВС із проханням роз’яснити, в якому законі передбачено, що у громадянина може бути вилучений паспорт, результатів не принесли. Пояснити з цього приводу посадовці міністерства нічого не змогли. Проте паспорт видати відмовляються! Тим самим порушуючи «Положення про паспорт громадянина України», де сказано: «Забороняється вилучення у громадянина паспорта, крім випадків, передбачених законодавством України..». Наказ МВС не може суперечити законодавчому акту.

Шлях поновити свої права був один – звернутися до адміністративного суду з вимогою скасувати незаконні накази Міністерства внутрішніх справ.
Чи погодиться суд з вимогою позивача? Чи визнають накази міністра внутрішніх справ незаконними? Про це можна буде дізнатися просто на засіданні Київського Окружного адміністративного суду 10 березня о 17 год. 40 хв. за адресою вул. Десятинна, 4/6, зал судового засідання № 4.

Автор: Марина Говорухіна

Джерело: УНІАН права людини

Що таке право на приватність?

Право на приватність, або, як ще його називають, право на повагу до його приватного та сімейного життя є одним із ключових в системі захисту прав людини.

Держава має не лише утримуватися від безпідставного втручання в приватне та сімейне життя, але й вчиняти певні дії, спрямовані на гарантування поваги до нього.

Чільники держав нерідко стверджують, що заради забезпечення правопорядку, безпеки та запобігання терористичним актам потрібно надати державним органам додаткові повноваження щодо контролю за життям осіб (запровадити ідентифікаційні номери, надати додаткові можливості щодо перехоплення електронних листів та телефонних розмов тощо).

Реалізація права на приватність дозволяє особі захистити певні сфери свого життя від надмірного контролю та втручання з боку держави.

Право на приватність охоплює, зокрема наступне:

  • свободу від свавільного проникнення та обшуку житла;
  • захист від незаконного перехоплення телефонних розмов та комунікацій;
  • захист від втручання в сімейне життя;
  • захист персональних даних;
  • захист від розголошення конфіденційної інформації про особу;
  • доступ батьків до дітей, народжених поза шлюбом;
  • доступ особи до інформації, яку збирають про неї державні органи;
  • заборону на оприлюднення (без згоди особи) відеокадрів, знятих камерою спостереження, встановленню в публічному місці, тощо.


Міжнародні та національні правові норми права на приватність

Ст.17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.) вказує: "Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його життя або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію.

Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань".

Ст.8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950р.) зазначає: "Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.

Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки або економічного добробуту, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей".

Конституція України гарантує:

Ст.30 Кожному гарантується недоторканність житла.
Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванняма осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Ст.31 Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденціїї. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Ст. 32 Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та пра людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захит права спрстовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Кримінальний кодекс України (ст.ст. 162, 163) передбачає настання відповідальності за:

  • незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян; такі ж дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування;
  • порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер; такі ж дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.

Цивільний кодекс України (ст. ст. 31, 32) вказує:

  • фізична особа має право на особисте життя;
  • фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ними інших осіб;
  • фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя;
  • обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою;
  • збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Правова допомога особам, що перебувають в установах кримінально-виконавчої системи Львівської області (завершений)

Мета проекту: Підвищити рівень дотримання міжнародних пенітенціарних правил через надання правової допомоги особам, що перебувають в колоніях та СІЗО ув’язненим та підвищення рівня знань кримінально-виконавчого персоналу щодо міжнародних пенітенціарних стандартів на Львівщині.

В рамках проекту передбачено надання базової правової допомоги особам, що перебувають в місцях позбавлення волі на території Львівської області. Вона здійснюватиметься як через виїзди в установи кримінально-виконавчої системи Львівської області, так і через листування. Передбачено формування робочої групи, яка з цією метою виїжджатиме безпосередньо в місця позбавлення волі. Проводитиметься анонімне анкетування ув’язнених щодо наявності у них правових та соціально-побутових проблем та анкетування щодо необхідності надання правової допомоги. Робоча група за результатами поїздок визначатиме випадки, в яких буде потрібне звернення до Фонду правової допомоги УГСПЛ, Фонду стратегічних справ УГСПЛ, Фонду безкоштовної правової допомоги жертвам катувань та жорстокого поводження ХПГ задля залучення адвоката для надання правової допомоги.

Також, в межах діяльності громадської приймальні надаватиметься безкоштовна правова допомога:
- особам засудженим до виконання покарань не пов’язаних з позбавленням волі тощо.
- особам, звільненим умовно-достроково.
- особам, що вийшли з місць позбавлення волі,

Також передбачається проведення навчання для працівників установ виконання покарань (2 одноденних семінари) під час яких учасникам семінарів буде надано інформацію про міжнародні стандарти щодо утримання осіб в місцях позбавлення волі, міжнародні зобов’язання України у цій сфері, буде обговорено засади співпраці персоналу установ кримінально-виконавчої системи з представниками громадських правозахисних організацій. Планується показ документальних фільмів, зокрема щодо прав людини.

За результатами проекту буде проведено круглий стіл для працівників кримінально-виконавчої системи, представників громадських організацій та ЗМІ щодо проблем, які існують в місцях виконання покарань та пошуку шляхів їх подолання.

Нашими партнерами в даному проекті є:
- Благодійний регіональний Фонд «Право і демократія»,
- Донецький «Меморіал»,
- Громадська Рада при Управлінні Державного департаменту виконання покарань у Львівській області,
- Українська Гельсінська спілка з прав людини.

Проект «Правова допомога особам, що перебувають в установах кримінально-виконавчої системи Львівської області» здійснюється за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».

Телефон для попереднього запису (032) 243-25-50,
Поштова адреса: а/с 106-66, м.Львів, 79000.

Правозахисники пропонують депутатам обрати омбудсманом Євгена Захарова

Правозахисники пропонують депутатам обрати омбудсманом Євгена Захарова

Голові Верховної Ради України
Володимиру Литвину
Головам фракцій ВР України

Шановний пане Голово, шановні народні депутати!

7 лютого спливає термін повноважень діючого Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Іванівни Карпачової, і перед Парламентом постане непросте завдання обрати нового Уповноваженого.

Постать Омбудсмана є надбанням європейської цивілізації, і до неї завжди привернута прискіплива увага як суспільства всередині країни, так і європейської спільноти, яка виробила вимоги до особи, що може обіймати таку посаду. Ми вважаємо за необхідне нагадати ці вимоги, що випливають з Рекомендації ПАРЄ № 1615 (2003) «Інститут омбудсмана» та Паризьких принципів 1990 року («Принципи ООН щодо статусу національних інституцій захисту та сприяння правам людини»).

Фундаментальними вимогами, якими має керуватися Парламент, обираючи нового Омбудсмана, є безсторонність, незалежність, компетентність, плюралізм та підзвітність.

Безсторонність містить у собі умову безпартійності Омбудсмана. Це має бути людина з доброю репутацією, яка не бере участі у політичній діяльності і відома своїми моральними чеснотами.

Незалежність означає здатність проводити власні розслідування порушень прав людини, а не ґрунтувати свої висновки на розслідуванні інших державних органів. Омбудсман має діяти незалежно і зробити власні незалежні висновки про події.

Компетентність є необхідною передумовою роботи омбудсмана. Ця вимога буде виконана, якщо буде обрана людина з багатим досвідом захисту і відновлення порушених прав людини з боку державних органів. Компетентність також передбачає авторитет серед недержавних, особливо правозахисних, організацій, що дає здатність співпрацювати з такими організаціями і використовувати весь потенціал громадянського суспільства.

Вимога плюралізму буде виконана, якщо секретаріат Омбудсмана відображатиме весь спектр поглядів та інтересів суспільства, різні соціальні, расові, релігійні та етнічні групи. І цього також можна досягти лише у тісній взаємодії з недержавними організаціями.

Підзвітність Омбудсмана має здійснюватися шляхом підготовки, оприлюднення та публічного обговорення щорічних звітів омбудсмана про результати його роботи і проблеми у країні. Діяльність Омбудсман має бути відкритою для громадськості і здійснення громадського контролю, і на цю посаду має бути обрана людина, що довела здатність працювати в умовах відкритості.

Ми вважаємо, що такі вимоги не можуть бути виконані, якщо посаду Омбудсмана обійматиме людина, яка тісно пов'язана з тими чи іншими політичними партіями, або державні посадовці, які зробили кар'єру в органах, що є традиційними порушниками прав людини - міліції, прокуратурі, службі безпеці. Такий вибір сприйматиметься українським суспільством і європейською спільнотою як попрання ідеї захисту прав людини задля намагання влади поставити під контроль діяльність Омбудсмана, у той час коли завданням Омбудсмана є саме контроль влади.

Ми переконані, що Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини має стати представник громадянського суспільства - дієва, толерантна, незалежна від партійного впливу людина, яка має великий досвід правозахисної діяльності і авторитет серед неурядових організацій.

Ми вважаємо, що гідним кандидатом на посаду Уповноваженого є голова правління Української Гельсінкської спілки з прав людини, співголова Харківської правозахисної групи Євген Юхимович Захаров і звертаємося до Вас з пропозицією висунути і підтримати під час голосування його кандидатуру.

Правління Української Гельсінкської спілки з прав людини

Аркадій Бущенко, виконавчий директор УГСПЛ

http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1327750631