Ви тут:Форум-театр, «HUMRA» і Docudays UA – за права людини

Форум-театр, «HUMRA» і Docudays UA – за права людини


Опубліковано17.12.2016

Упереджене ставлення однолітків до дітей, котрі разом з батьками змушені були покинути захоплені території Східної України, у певних навчальних закладах Харківської та Донецької областей є однією з нагальних проблем, що, на жаль, часто просто замовчуються.

Випускники та випускниці «Школи громадського активіста/активістки» вирішили поговорити на цю тему й у межах міні-проекту «Вдаримо форум-театром та «HUMRA» по упередженому ставленню до дітей-«переселенців»» організували низку заходів, спрямованих на інтеграцію таких дітей у місцеві громади.

Цільовою аудиторією були обрані старшокласники шкіл та учні/студенти середніх професійних закладів, у яких значну кількість складають діти-«переселенці» (або в яких гостро стоїть питання їх адаптації в навчальному колективі) у Харкові, Чугуєві та Лозовій Харківської області та у Слов’янську Донецької області.

Правоосвітні уроки-тренінги поєднали в собі елементи форум-театру (вправи та руханки) й аналіз анімаційних фільмів «За бортом» і «Стіна» із репертуару проекту «HUMRA». А на останньому заході, що відбувся 3 грудня у Харкові, відбувся ще й перегляд і обговорення документального фільму «Кровлі: кожному ковбою потрібен свій кінь» з репертуару Мандрівного фестивалю Docudays UA.

Юнаки та дівчата дуже добре сприйняли запропоновані практики, брали активну участь як у вправах з форум-театру, так і в дискусіях щодо порушуваних у фільмах проблем на правову тематику. Вони по-справжньому розкривалися, відверто висловлювали свої думки, але при цьому не конфліктували, а, навпаки, завжди знаходили спільні точки для порозуміння.

15304206_1186092271426145_4118077357787542917_o.jpg

Єдине зауваження, яке робили як діти, так і педагоги після завершення уроків-тренінгів, було одне: «Хочемо ще!», оскільки тематика заходів була актуальною, і методика її донесення виявилася новою, корисною та цікавою для підлітків.

А в місті Гірник Донецької області відбулося виїзне засідання Кіноклубу документального кіно про права людини Docudays UA. Аналізуючи фільм «Абетка», глядачі звертали увагу не лише на правові моменти – право на освіту, право жінок на освіту й самореалізацію, – а й на художні деталі, які підсилювали основну тематику.

Думки основних виконавців міні-проекту:

Анатолій Чакубаш, м. Лозова Харківської області:

У м. Лозова на сьогодні проживає 144 дитини, які вимушено переїхали з інших областей. Вони виховуються та навчаються у дитячих садочках і школах міста, відвідують гуртки та спортивні секції, активно залучені до культурних заходів у місті.

І в середовищі однолітків до них здебільшого відчувається дружнє ставлення – юні лозівчани прийняли «переселенців» як своїх друзів. Але задля того, щоб запобігти можливим виявам упередженого ставлення до таких дітлахів, правозахисники вирішили організувати правоосвітній захід, спрямований на попередження ксенофобії та інтеграцію дітей-«переселенців» до місцевих громад.

Ми запропонували старшокласникам руханки, які застосовуються в методиці форум-театру. Учасники виявляли ініціативність під час вправи «Факти-думки» та у розіграній сценці з життя переселенців з регіону Донбасу, взяли участь не тільки в обговоренні а й зробили декілька «інтервенцій» з метою вирішення показаного конфлікту.

Зауважу, що у тренінгу взяли активну участь представники Лозівського міського Центру молоді управління у справах молоді та спорту Анастасія Жукова та Катерина Бурлеєва, які виступили в ролі акторів-аматорів форум-театру, а також заступник директора з виховної роботи ЗОШ №12 Надія Аксініна. Їх зацікавив сам метод проведення уроку-тренінгу, та було повідомлено про можливість взяття його «на озброєння» для своєї виховної роботи з учнями та молоддю.

Фьодор Руденко, м. Слов’янськ Донецької області:

Студентам не вистачає духу свободи в класичному розумінні цього поняття. Вони відчувають себе пригнобленими і, як наслідок, спостерігається байдужість, нехлюйство, криза активізму до реалізації власних прав справжнім чином, до їх належного осмислення. Складно їм розпізнавати алегорії, розуміти, коли вони «за бортом», і де, яку «стіну» треба руйнувати. Про це їх постійно питаю в розвиток нашого тренінгу, нагадуючи, що свобода і відповідальність йдуть поруч.

Проблема в тому, що паралельно проводяться виховні заходи, від яких віє «совком». Це так звані продукти «репетиційної педагогіки», на яких, як на виставі: викладач – головний режисер, кожен студент або учень грає свою роль, знає, коли і що має сказати, в який бік повернутися, що продемонструвати. І не дай, Боже, якогось збою, якогось зайвого слова, власної думки чи «недоречного» запитання. Але що візьме з такого уроку дитина? «Договорняк». Це заважає реальній правовій просвіті.

Такий радянський тип event-менеджменту, на жаль, продовжує домінувати у наших навчальних закладах і створює труднощі. Тому треба не давати перетворити всю виховну роботу на серію «холостих пострілів», на кавалькаду заходів на папері – і порожнечу в світогляді, душі… Саме на вирішення цього завдання, в першу чергу, і було спрямовано урок-тренінг, проведений 24 жовтня для студентів Слов’янського коледжу Національного авіаційного університету.

Марина Краснова, м. Харків:

Так, «міські божевільні» – це не професія. Але навіть така благородна діяльність має свої нюанси та професійні хвороби. Після двохрічного активного волонтерства: допомоги армії та ВПО я вирішала зупинитись та взяти перепочинок хоча б на декілька місяців. Змінила місто та «залягла на дно». Якщо чесно, для вирішення проблем емоційного вигорання це не дуже допомагало. Тому для перевантаження та нового натхнення потрібна, як би це не було дивно, активна діяльність.

Саме такими «ліками» для мене стала Школа громадського активіста/активістки, організована Центром правових та політичних досліджень «СІМ». Перше враження було: «Що я тут роблю?» Бо всі учасники, на перший погляд, були настільки різними. Але вже після декількох годин ми всі зрозуміли, що це зібралася велика компанія однодумців. Активна робота з тренерами, 90 % практичної діяльності з ранку до пізньої ночі, мінімум сну, проте, як не дивно – купа енергії.

Для себе я також відкрила техніку форум-театру, яку вважаю однією з найкращих та універсальних методик вирішення конфліктних ситуацій. Але є ще в ній ще одна визначна особливість: саме у форум-театрі кожен може побачити себе зі сторони, свої дії, слабкі та сильні сторони. Це «дзеркало» наших дій. Ця методика змушує нас замислитись – що б я зробив в цій чи іншій ситуації?

В такі часи,коли наше держава переживає буремні події та складні випробування – Школа громадського активіста змогла в собі об’єднати громадську синергію та ще раз всім показати, що Схід та Захід разом! Що ми різні, але єдині. Ми можемо та маємо спільно вчитись, здобувати та примножувати здобуте заради себе та майбутнього. Я з радістю згадую кожний день Школи та вдячна організаторам за атмосферу, що вони відтворили, за запрошених фахівців та тренерів.

Особисто для мене участь у Школі та реалізації нашого колективного проекту «Вдаримо форум-театром та «HUMRA» по упередженому ставленню до дітей-переселенців» – це новий старт та остаточне розуміння: громадська діяльність – це моє. Дякую за чудову нагоду та віру в мене всім учасникам та організаторам. Далі буде.

***
Правоосвітні заходи було проведено в рамках проекту «Активізація громадянського суспільства 6-ти областей України для подолання стереотипів та інтеграції ВПО у життя громад «Декалог примирення», що реалізується Центром правових та політичних досліджень «СІМ» за підтримки The Black Sea Trust, проекту Фонду Германа Маршалла (Project of the German Marshall Fund of the United States).

Юрій Чумак та Богдана Стельмах

Позначки
centre7.org.ua