Питання виховання в дітях толерантності зараз як ніколи актуальне, адже, рятуючись від війни, до центральних та західних областей України приїхало багато вимушено переміщених осіб, у тому числі дітей. І хоча більшість людей ставиться до них зі співчуттям, та, на жаль, трапляються і прикрі винятки. Війна завжди була родючим ґрунтом для дискримінації. Ті, хто опинився у вразливій ситуації, сприймаються як слабші, а то й як винні у тому, що сталося.
Майже у кожній школі вже є учні, котрі приїхали з окупованих територій або тих, де ведуться активні бойові дії. Школярі прискіпливо вивчають новеньких у класі і не завжди готові ставитися до них як до рівних.
Зараз усе частіше можна почути історії, як сім’ї з дітьми, знайшовши притулок у західних регіонах України, вимушені знову зриватися з місця і їхати далі, за кордон, бо у школах до переселенців з перших днів ставилися зверхньо, іноді звинувачували у тому, що війна почалася через них, а ще, що їхня українська відрізняється від місцевої мови. Дітей цькували, доводили до сліз, тож вони відмовлялися ходити до школи і, без того зранені війною, відчували відчай і пресинг.
Ситуації, коли приїжджі дійсно не завжди поводяться культурно, справді трапляються, тому почасти дратують місцевих, бо люди є різні, тож і поводяться по-різному. До того ж, ці громадяни, а особливо діти, травмовані війною, тому їхня поведінка може бути іншою, ніж зазвичай. Не варто переносити ставлення до одного на всіх, це неправильно.
Учні повинні усвідомлювати, що і приймаюча ВПО сторона не завжди поводиться приязно: почасти ставляться до них як до «втікачів», не сприймають їх як патріотів, бо ті нерідко спілкуються мовою ворога. Але треба зрозуміти, що не всі можуть перейти на українську швидко, бо роками говорили російською. Тож не варто вступати у суперечки, це ні до чого не призводить.
Необхідно допомогти дітям зрозуміти: усі приїжджі – не біженці. Люди, які перебувають на території своєї країни, не можуть бути біженцями. Вони – внутрішньо переміщені особи (ВПО). Люди приїхали до більш безпечних регіонів країни тому, що вони рятували дітей та себе. Якби вони вдома почувалися у безпеці, то залишилися б там, де в них є все: житло, гроші, робота, гідні умови для дітей тощо. Тому вони потребують особливої уваги, тепла та турботи. Варто лише на мить уявити себе на їхньому місці, коли все життя потрібно вмістити в одну валізу і їхати світ за очі невідомо на скільки, а можливо, і назавжди.
Сім’я та школа несуть відповідальність: як діяти
- Поясніть дітям основні принципи толерантного ставлення до інших людей. Розкажіть про дискримінацію, що це таке та чому виникає.
- Приділяйте особливу увагу дітям, яких можуть дискримінувати. Стежте за ситуацією, а якщо побачите перші ознаки цькування – втручайтеся.
- Завжди враховуйте лише факти, а не припущення або побоювання однієї зі сторін.
- Об’єднайтеся з колегами та членами сім’ї: діяти разом – найкраще рішення.
- Переймайте досвід інших щодо вирішення цієї проблеми.
Запам’ятайте: залишатися осторонь неприпустимо. Булінг не зникне сам по собі. Треба працювати на випередження. Необхідно разом з дітьми встановити суворі правила для протидії дискримінації. Учні мають розуміти, чому та чи інша поведінка буде неприйнятною, та знати, що порушення правил призведе до негативних наслідків для всіх.
Для довідки. За даними досліджень, Україна увійшла до ТОП-10 країн із поширеною дитячою агресією у школах. Жертвами при цьому є здебільшого учні від 11 до 15 років. Верховна Рада ще 18 грудня 2018 року прийняла Закон України № 8584 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії булінгу», який вперше визнав юридично поняття булінгу в законодавстві та передбачає відповідальність не тільки за вчинення, але й за приховування його випадків. Законом визначено, що булінг (цькування) – це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у т. ч. із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
Законом встановлюється відповідальність за булінг:
вчинення булінгу передбачає накладення штрафу від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин; за булінг, вчинений групою осіб або повторно протягом року після накладення стягнення, встановлено штраф від 1700 до 3400 грн або громадські роботи від 40 до 60 годин. Булінг, вчинений дітьми від 14 до 16 років, тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють: від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.
Закон також передбачає покарання за приховування випадків булінгу.
«Права людині в дії» (USAID)