Чи втримають пам’ятники плакати з політичними гаслами?

11 квітня 2020 р. на Андрія Григораша працівник поліції склав Протокол про адміністративне правопорушення. В цьому Протоколі вказано: «11.04.2004 р. розвішував плакати на пам’ятник Івану Трушу, на скульптуру Листопадового чину та на пам’ятник М. Вербицькому, чим порушував громадський порядок», тобто «вчинив правопорушення, передбачене  статею 173 КУпАП». В Протоколі також зафіксовано, що п. Григораш не погодився з викладеними обставинами і не вбачає в своїх діях складу адмінправопорушення.

Сам цей Протокол було складено з порушенням вимог законодавства, зокрема, відсутні докази, які б підтверджували викладене в цьому  Протоколі.

Однак, залишається і змістовна складова – щодо свободи вираження поглядів.

Навряд чи можна вважати розміщення плакатів з політичними гаслами діями подібними до нецензурної лайки чи образливого чіпляння до громадян, передбачені ст.173 КУпАП. Розміщення плакату відбувалося в рамках перфомансу «Що б сказали історичні особистості на події в Україні». Її втілення – це маска та плакат з політичним гаслом  «в руках» різноманітних пам’ятників у Львові.

Фото: Демократична сокира. Львів

Більше того, визначення «дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян» жодною мірою не описують ті дії за які намагаються притягнути Андрія Григораша до відповідальності. В цьому випадку насправді йдеться саме про реалізацію права на свободу вираження поглядів. Адже текст який містився на плакаті розміщеному, наприклад, біля пам’ятника І. Трушу «Мистецтво-мистецтвом, а Єрмака у відставку» становить саме донесення політичної тези до глядача в незвичний спосіб. А це дозволяє віднести його до форми політичного акціонізму.

Подібна ж ситуація з суб’єктивною стороною цього так званого «правопорушення». Для ст. 173 КУпАП суб’єктивна сторона передбачає –  умисну вину та мотив явної неповаги до суспільства. Очевидно, що мотив розміщення плакату з політичним гаслом, яке апелює до політичної дискусії, що відбувається сьогодні в суспільстві навряд чи можна назвати явною неповагою до суспільства. Якраз навпаки, ці дії вмотивовані саме суспільним інтересом і, відповідно, здійснюються в інтересах суспільства.

Таким чином, дії Андрія Григораша  щодо розміщення плаката біля пам’ятника є однією з форм свободи вираження поглядів та ведення політичної дискусії, описаної в спеціалізованих дослідженнях як «політичний акціонізм» (Груєва О. В. Політичний акціонізм: поняття, форми, досвід використання у політичному процесі. Політичне життя. 2018. №1. С.20-25. – http://jpl.donnu.edu.ua/article/view/5917/5946; Груєва О. В. Інсталяція як новітня форма політичного акціонізму. Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія, Соціологія, Політологія. 2016. № 5. С.17-24. – https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/836/1249).

В практиці Європейського суду з прав людини вказується «Стаття 10 Конвенції застосовується не лише до інформації й ідей, що схвально сприймаються або вважаються нешкідливими або незначними, але й до такої інформації чи ідей, які ображають, шокують чи дратують державу або будь-яку частину суспільства. Такими є вимоги плюралізму, терпимості та широти поглядів, без яких не може бути «демократичного суспільства». Крім того, за позицією Європейського суду з прав людини стаття 10 Європейської конвенції з прав людини захищає не лише «ідеї як такі або висловлену інформацію, а також форму, в якій їх подано» (рішення Суду у справі «Oberschlick v. Austria» (1991), п.57). Зокрема, як вказав Європейський суд з прав людини у справі Muller and others v. Switzerland (1988), п.27: стаття 10 Конвенції «включає свободу мистецького вираження – особливо в межах свободи  отримувати і поширювати інформацію та ідеї – що дає можливість брати участь в публічному обміні культурною, політичною і соціальною інформацією та різноманітними ідеями». Європейський суд з прав людини не лише захищає «дії, що являють собою вираження поглядів у сенсі статті 10» ( справа Steel and Others v. The United Kingdom (1998), п.92; справа Chorberr v. Austria (1993), п.23), але й зазначає, що «свобода політичної дискусії лежить в самій основі концепції демократичного суспільства» (справа Lingens v. Austria (1986), п.42).

Із суті адміністративного правопорушення, викладеного у протоколі про адміністративне правопорушення, випливає, що особа, яка склала протокол, не встановила наявності  порушення громадського порядку і спокою громадян внаслідок моїх дій та в протоколі не зазначено жодного доказу, який вказує на порушення мною громадського порядку.

Таким чином, дії, в яких обвинувачували Андрія Григораша жодним чином не становили порушення громадського порядку. Такі дії є способом вираження поглядів у мистецькій формі (політичний акціонізм) щодо гострих питань сучасного політичного життя в Україні. Крім того, вони є частиною політичної дискусії в Україні. Інакше кажучи, такі дії підпадають під захист ст. 34 Конституції України та ст.10 Європейської конвенції з прав людини і не можуть розглядатися як адміністративне правопорушення.

18 травня 2020 р. Галицький суд м. Львова виніс постанову, якою встановив відсутність складу адміністративного правопорушення, в якому обвинувачували п. Григораша. Разом із тим, суд обґрунтував своє рішення тим, що  протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам закону. Зокрема, у протоколі не зазначено свідків події, не відібрано у них письмових пояснень, немає конкретних даних про зміст плакатів, не виявлено осіб, спокій яких порушено. Також, на думку суду, в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, які б ствердили, що  були вчинені хуліганські дії.

 

Автор: Р. Тополевський

Post Author: СІМ

Прокоментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *.