Як діяти, якщо дитину накрила панічна атака чи вона впала в ступор
Вже понад рік в Україні триває війна. У стресовому стані перебувають як дорослі, так і діти. Кожен з них намагається триматися з усіх сил, але не завжди це виходить. Особливо це стосується дітей, а в батьків та вчителів не вистачає знань про те, як діяти в екстремальних ситуаціях. Адже ніхто не знає, що може стати тривожним нагадуванням про певні події для дітей: згадка про дім чи домашніх тварин, фільм на воєнну тему чи гул машин за вікном, який діти з фронтових міст можуть сприйняти як звуки бомбардувань. Тому дитина може впасти у ступор, її може накрити панічна атака, напад агресії. А як цьому коректно зарадити, якщо дорослі теж перебувають у стані стресу?
Чи змінилися діти під впливом війни? Звичайно. Вони швидко подорослішали і стали серйозними. Разом з тим знизилася мотивація до навчання, учні стали тривожними, байдужими, розгубленими та неуважними. Одні навчаються в школах, бігаючи в укриття під час тривоги, інші – онлайн, ще хтось на сімейній формі навчання. А вимоги дорослих залишаються високими. В таких умовах психіка школярів страждає особливо.
Передбачити всі ситуації, які можуть трапитися і стануть тригерами для учнів, неможливо. Діти часто можуть тримати все в собі, особливо, якщо батьки наказують не розповідати нічого зайвого про втечу з війни. Але рано чи пізно переживання та спогади дадуться взнаки. Психологи зазначають, що дорослі можуть допомогти дитині, коли треба вивести її зі стану стресу. Якщо ж діти мають глибші проблеми, тоді допомагають практичні психологи та соціальні педагоги.
Перша допомога дитині у стресовій ситуації:
Якщо в дитини страх
(напружені м’язи, особливо на обличчі, серцебиття, прискорене дихання, знижений контроль поведінки):
- покладіть руку дитини собі на зап’ястя, щоб вона відчула ваш спокійний пульс;
- дихайте глибоко й рівно, попросіть її дихати в одному з вами ритмі;
- якщо вона говорить, слухайте її, висловлюйте розуміння, співчуття;
- якщо дитина дозволяє, обійміть її.
Якщо в дитини ступор
(різке зниження або відсутність рухів і мови, немає реакції на шум, світло, дотики, стан нерухомості):
- підійдіть до дитини, візьміть за руку та попросіть йти разом із вами;
- дитина під час ступору може чути та бачити, говоріть із нею тихо та чітко про те, що може викликати сильні емоції;
- зігніть дитині пальці на обох руках та притисніть до основи долоні.
Якщо в дитини істерика
(різкі рухи, часто хаотичні й безглузді дії, голосна мова, плач, крики):
- залиштеся наодинці з дитиною, створіть спокійну атмосферу;
- несподівано зробіть щось, що може сильно здивувати (наприклад, плесніть у долоні);
- говоріть короткими фразами, впевнено;
- після «істерики» настає втома, втрата сил – знайдіть для дитини спокійне місце, де вона відпочине.
Якщо в дитини агресія
(роздратування, невдоволення, гнів, образа, лайка, м’язова напруга):
- зведіть до мінімуму кількість людей навколо;
- дайте можливість дитині випустити емоції назовні;
- залучіть її до активності з високим фізичним навантаженням;
- демонструйте доброзичливість;
- в ігровій формі намагайтеся розрядити ситуацію.
Якщо в дитини нервове тремтіння
(тремтіння всього тіла або деяких частин – це виглядає, начебто дитина змерзла, зупинитися сама вона не може):
- візьміть дитину за плечі та різко потрясіть упродовж 10–15 секунд;
- говоріть із нею так, щоб не налякати;
- не можна обіймати дитину, накривати чимось теплим, заспокоювати.
Якщо дитина плаче
(тремтять губи, спостерігається пригніченість, на відміну від істерики, немає порушень в поведінці):
- не залишайте дитину наодинці;
- за її згоди встановіть фізичний контакт (візьміть за руку, погладьте);
- застосуйте прийом слухання, періодично говоріть «так», кивайте головою, кажіть про свої почуття та почуття дитини;
- не заспокоюйте дитину, дайте їй можливість виплакатися.
Якщо в дитини панічна атака
(страх смерті, відчуття задухи, перехоплення подиху, запаморочення, припливи холоду або жару, сильне серцебиття, пітливість):
- попросіть дитину сісти, опустити голову та впертися ногами в підлогу, зосередитися на диханні, повільно вдихаючи та видихаючи;
- переключіть увагу, запропонуйте розповісти, що вона бачить і чує.
При будь-якому з цих станів запевніть дитину, що вона може розраховувати на вашу допомогу в складній ситуації, можете порівняти ці переживання з бурею, яка наростає, досягає піку, а потім затихає. У приміщеннях можна облаштувати «безпечні місця» для дітей, які переживають травматичний досвід: це затишний куточок зі зручними місцями для сидіння, наприклад, кріслами-мішками, м’ячами для зняття стресу, м’якими іграшками або подушками, книгами, фотографіями друзів, сім’ї тощо.
Зрозуміло, що зараз всі психологічно травмовані. Війна закінчиться.
Поступово життя знову повернеться в мирне русло. І психіка наших дітей не повинна страждати. Вони розраховують на нашу підтримку і допомогу. Тож не нарікайте на життя. Приділяйте увагу дітям, будьте для них прикладом стійкості і впевненості – і тоді вони почуватимуться в родинному затишку та безпеці.
«Права людині в дії» (USAID)
