Участь Генерального секретаря ООН як посередника при угоді щодо вивезення зерна з українських портів повертає нас до питання щодо ролі і дій Організації об’єднаних націй у припиненні російської агресії щодо України та притягненні винних осіб до відповідальності.
В українських джерелах нерідко висловлюється розчарування тим, що ООН вживає недостатньо зусиль, щоб зупинити агресію. Варто однак, розуміти, що ООН це лише один із існуючих світових механізмів, чия ефективність була принесена в жертву максимально можливому представництву держав. Саме тому, на нашу думку, покладатися на те, що інституції ООН зможуть припинити агресію рФ проти України непродуктивно. Однак, саме ООН може стати майданчиком в рамках якого буде створено міжнародний суд чи трибунал, який зможе оцінити порушення з боку рФ норм міжнародного права. Зокрема як агресії та геноциду, так і воєнних злочинів. Саме тому діяльність зі збору інформації та свідчень про воєнні злочини має таке значення. Однак, недостатньо лише зусиль державних та міжнародних інституцій. Існує необхідність розширення такої фіксації, як наприклад, ініціатива правозахисних організацій «Трибунал для Путіна» ( #трибуналдляпутіна ). В той же час, створення такого суду чи трибуналу потребує формування відповідних міжнародно-правових документів на основі яких він буде створений.
Які ж положення вже містяться у вже прийнятих документах ООН щодо агресії рФ проти України?
27 лютого 2022 р. відбулося засідання Ради Безпеки ООН, на якому розглядалося питання російської агресії щодо України. Однак через те, що рФ, яка є агресором, займаючи разом із тим в Раді Безпеки ООН місце постійного члена, закріплене Статутом ООН за СРСР, використала право вето, рішення прийняти не вдалося. Внаслідок цього було прийнято Резолюцію Ради Безпеки ООН 2623 (2022), яка передавала це питання на розгляд та прийняття рішення Генеральній Асамблеї ООН.
Таким чином, на Одинадцятій надзвичайній сесії 2 березня 2022 р. Генеральна асамблея ООН приймає Резолюцію № ES-11/1 «Агресія проти України». Вона задала майбутні напрями діяльності органів та інституцій ООН.
Так, розвиваючи вказані підходи, Рада з прав людини ООН 4 березня 2022 р. прийняла Резолюцію №49/1. «Становище у сфері прав людини в Україні внаслідок російської агресії», а також 12 травня 2022 р. Резолюцію № S-34/1. «Погіршення ситуації з правами людини в Україні викликане російською агресією». Ці документи доповнюються доповідями інституцій ООН, такими як, наприклад, звіт Верховного комісара Ради з прав людини про стан щодо прав людини та гуманітарної ситуації в Маріуполі від 16 червня 2022 р.
Втім, зосередимося саме на згаданій Резолюції Генасамблеї ООН «Агресія проти України».
Резолюція в преамбулі нагадує, що Статут ООН передбачає необхідність сумлінно дотримуватися державами, взятих на себе зобов’язань, в тому числі утримуватися від погрози силою чи її застосування проти інших держав та вирішувати суперечки між державами мирними засобами.
Резолюція також відсилає до Декларації про принципи міжнародного права (1970 р.) вказуючи, що посягання на територію іншої держави суперечить цілям і принципам Статуту ООН. А «використання збройних сил Держави проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави» називає агресією.
Інші положення преамбули Резолюції відсилають нас до важливості підтримання і зміцнення міжнародного миру, важливості Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінкі) від 1 серпня 1975 р та Будапештського меморандуму (1994).
Можна сказати, що так, посилаючись на принципи та норми міжнародного права Резолюція описує підґрунтя для засудження російської агресії та посягання на територіальну цілісність України.
Більше того, в Резолюції безпосередньо йдеться про засудження заяви російської Федерації від 24 лютого 2022 р. про «спеціальну воєнну операцію» в Україні, засудження підвищення рФ рівня готовності ядерних сил та про невизнання територіальних придбань внаслідок застосування чи погрози силою, а саме застосування сили з боку рФ щодо України є порушенням Статуту ООН.
Окремий блок в преамбулі Резолюції становить визнання суттєвого масштабу воєнних дій, занепокоєння нападами на цивільні об’єкти та цивільні жертви, погіршенням гуманітарної ситуації та зростанням кількості ВПО та біженців. Крім цього, визнається можливість негативного впливу агресії на проблему харчової безпеки та загрозу голоду та на проблему енергетичної безпеки.
Що стосується резолютивної частини, то тут Генеральна Асамблея ООН не лише підтверджує територіальну цілісність України, але й висловлює жаль з приводу агресії рФ проти України та порушення Статуту ООН, з приводу рішення рФ щодо визнання ОРДЛО та щодо причетності Білорусі до неправомірного застосування сили проти України.
Резолюція містить і прямі вимоги до рф: 1) негайно припинити застосування сили проти Україна; 2) утримуватися від будь-якого подальшого неправомірного застосування сили або погроз; 3) негайно, повністю і беззастережно вивести всі свої збройні сили з міжнародно визнаної території України; 4) негайно і беззастережно скасувати рішення щодо статусу ОРДЛО; 5) дотримуватися міжнародно-правових принципів.
Доволі несподіваним є заклик як до рФ, так і до України, дотримуватися Мінських угод та працювати в рамках «нормандського формату» і Тристоронньої контактної групи «над їх повним виконанням». З одного боку, зрозуміло, що Мінські домовленості фактично припинили своє існування після відмови рФ визнавати ОРДЛО територією України, з іншого боку, можна говорити або про інерційність ООНівських інституцій, або про створення додаткових підстав для міжнародно-правових санкцій до рФ ще й за невиконання та зрив Мінських угод.
Резолюція закликає усі держави дозволити безпечний та безперешкодний проїзд до місць призначення за межами України та полегшення оперативної, безпечної і безперешкодної доставки гуманітарної допомоги тим, хто її потребує в Україні та поважати права людини. Варто відзначити, що саме цей пункт резолюції було виконано багатьма державами, які допомогли доїхати та розміститися багатьом переміщеним особам з України, а так само допомогли організувати збір і доставку гуманітарної допомоги. На жаль, цю вимогу рФ практично не виконувала, внаслідок чого нерідко траплялася ситуація, коли волонтери, які доставляли гуманітарну допомогу були вбиті або опинилися в полоні або доставка гуманітарного вантажу була заборонена без жодних підстав. А роздача гуманітарної допомоги на окупованих територіях з боку рФ виглядає як пропагандистський захід для ЗМІ або як плата за роботу на розборі зруйнованих будинків.
Заклик, який міститься в резолюції щодо «негайного мирного врегулювання конфлікту між рФ і Україною» за допомогою переговорів і інших мирних засобів мав своїм наслідком численні звернення з боку різних держав або діячів до України щодо проведення переговорів (Г.Кісінджер). Однак, після того як міжнародній громадськості стали відомі численні порушення норм міжнародного гуманітарного права з боку російських військових, такі пропозиції стали скоріше винятком.
Резолюція засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права і порушення та утиски прав людини та закликає всі сторони суворо поважати відповідні положення міжнародного гуманітарного права та вимагає повагу статусу медичного та гуманітарного персоналу. Вона також, вимагає виконання зобов’язань з міжнародного гуманітарного права, щоб не допустити загибелі цивільного населення та знищення об’єктів цивільного призначення.
Як видається, саме зухвале порушення норм міжнародного гуманітарного права з боку рФ є тим спільним чинником, який об’єднує країни в їхній допомозі Україні. І саме тому, винні особи повинні бути притягнуті до відповідальності, щоб це не повторилося знову.
Автор: Руслан Тополевський