Стан громадянського суспільства значною мірою залежить від активності правозахисників та громадських активістів, діяльнсть яких спрямована на захист суспільних інтересів. Право суспільних інтересів використовується для позначення діяльності юристів і неюристів, які працюють в таких сферах, як: права та свободи людини, права жінок, права споживачів, захист навколишнього середовища тощо[1, 24]. Інакше кажучи сфера суспільного інтересу може бути описана як простір де суспільний інтерес виступає як точка об’єднання зусиль різних людей та організацій.
Однією з складових правової, демократичної держави є активне громадянське суспільство, тобто таке суспільство, в якому і громадяни, і організації громадянського суспільства діють активно і ефективно захищаючи суспільні інтереси в своїй громадській діяльності.
Демократична держава неможлива без розвинутого громадянського суспільства. В свою чергу, ефективність громадянського суспільства прямо залежить від активності громадян. Адже саме їхня діяльність безпосередня забезпечує контроль за тим, наскільки органи публічної влади дотримуються юридичних норм. Це набуває особливого значення за сучасної правоохоронної системи України, ефективність і якість діяльності якої все ще залишає багато питань.
Разом із тим, така діяльність правозахисників і громадських активістів нерідко призводить до ситуацій, коли їм починають погрожувати чи переслідувати за їхню діяльність. Переслідувачами стають або представники органів влади або ті особи, інтереси яких (перш за все незаконні) зачепила активність таких громадських активістів чи правозахисників.
Так, Центр громадських свобод зафіксував з січня 2019 по листопад 2019 р. 72 випадки таких нападів, однак, це лише частина таких подій.
Важливість цього питання визнала і Організація об’єднаних націй, прийнявши у 1998 році Декларацію про правозахисників, повна назва якої «Декларація Організації Об’єднаних Націй про право та відповідальність осіб, груп та органів суспільства просувати та захищати загальновизнані права людини та основні свободи» [2].
Захисників прав людини (human right defender) визначають, як тих осіб, які працюють на заохочення, просування та захист прав людини. На практиці нерідко вживають як синоніми інші терміни, наприклад активісти, монітори тощо. Саме визначення сформульоване максимально широко і охоплює як «професійних, так і непрофесійних правозахисників, волонтерів, журналістів, правників, адвокатів та будь-яких інших осіб, що здійснюють постійно чи спорадично правозахисну діяльність».
Декларація чітко сформулює існуючі права людини таким чином, щоб полегшити їх застосування до становища правозахисників. Вона визначає, як права, які містяться в основних документах з прав людини, включаючи право на свободу вираження поглядів, асоціацій та зборів, поширюються на правозахисників. В ній також окреслюються специфічні обов’язки держав та відповідальність усіх за захист прав людини.
Разом із тим Декларація лише проголошує відповідні права правозахисників, покладаючи на держави обов’язок зробити ці права реальними.
Серед прав, передбачених Декларацією для захисту громадських активістів у сфері захисту прав людини можна назвати: право на захист; право на свободу зібрань та об’єднань; право розробляти та обговорювати нові ідеї з прав людини та виступати за їх прийняття; право критикувати органи публічної влади та вносити пропозиції щодо удосконалення їхнього функціонування; право на надання юридичної допомоги чи інші поради та допомогу в захисті прав людини; право на безперешкодний доступ та спілкування з неурядовими та міжурядовими організаціями та міжнародними органами; право на доступ до ресурсів з метою захисту прав людини, включаючи отримання коштів з-за кордону.
Більш детальніше основні питання захисту прав правозахисників викладені в таких матеріалах як «Виклад фактів ООН №29 Правозахисники: захищаючи права людини» [2] та «Керівні принципи щодо захисту правозахисників» [3].
Разом із тим, сила громадянського суспільства полягає в поінформованості громадян щодо того, що відбувається. Саме тому, діяльність громадських активістів і правозахисників на захист суспільних інтересів тісно пов’язана саме з донесенням своєї позиції до суспільства. Тому не дивно, що ключове місце для захисту суспільних інтересів посідає свобода вираження поглядів та свобода мирних зібрань.
В той же час, основна протидія тих кого стосується інформація і зачіпають думки і ідеї, які поширюються правозахисниками та громадськими активістами, спрямована на перешкоджання такій діяльності.
Таке перешкоджання може здійснюватися різними способами:
- створення ситуацій, які мали б дати зрозуміти громадським активістам, що продовжуючи займатися такою діяльністю вони зазнають певну шкоду: Для того, щоб в подальшому, вони не займалися такою діяльністю. Серед таких інструментів можна назвати: закидування яйцями, обливання зеленкою, обливання кислотою (справа Катерини Гандзюк), напади і побиття (справа Сергія Стерненка), погрози тощо;
- напади на громадських активістів під виглядом діяльності як інших громадських активістів (використання «тітушок», напади під час проведення мирних заходів на захист прав сексуальних меншин). В цьому випадку, хоча захід «проти» може виглядати як контрдемонстрація, насправді вона втрачає правовий захист як мирний захід після початку масових нападів на опонентів;
- покарання за громадську діяльність (підпали автомобілів громадських активістів, підпал будівлі, звільнення з роботи. Можливе також використання для боротьби з громадськими активістами правоохоронних та судових органів:
- подання позовів про захист честі, гідності та ділової репутації проти громадських активістів з вимогою відшкодування нібито заподіяної шкоди;
- складання адмінпротоколу за нібито скоєне адміністративне правопорушення.
Таким чином можемо виділити напрямки загроз громадським активістам:
1) з боку опонентів, які вирішують перейти від дискусій до дій, які є протизаконними, але намагаються залишитися невпізнаними;
2) через судову систему – позови про захист честі, гідності і ділової репутації;
3) дії правоохоронних органів щодо притягнення активістів до адміністративної або кримінальної відповідальності;
4) знищення майна як покарання за діяльність;
5) нерозслідування правоохоронними органами заяв про напади на громадських активістів.
Спробуємо підсумувати, які заходи та дії можуть бути здійснені в правовій, демократичній державі для захисту прав правозахисників і громадських активістів від перерахованих порушень їхніх прав.
В цьому випадку, суттєвий тягар за захист цих прав лежить саме на органах державної влади. Більше того, заподіяння шкоди активістам повинно розслідуватися правоохоронними органами в пріоритетному порядку, так само і випадки знищення майна, саме враховуючи їхню роль в захисті суспільних інтересів. Таким чином:
- Необхідно змінити законодавство, яке передбачає адміністративну та кримінальну відповідальність таким чином, щоб здійснення адміністративного або кримінального правопорушення щодо правозахисника або громадського активіста у зв’язку із захистом суспільних інтересів розглядалося як обставина, що обтяжує вину правопорушника.
- Необхідно розробити алгоритми розслідування таких справ та навчити їм правоохоронців;
- Необхідно ввести в підготовку суддів вивчення стандартів розгляду таких справ, зокрема в розрізі справ Європейського суду з прав людини за ст. 10 та ст.11 Європейської конвенції з прав людини;
- Важливе місце в захисті громадських активістів відіграє привернення уваги суспільства до конкретного порушення прав активістів. Адже як показує практика, правоохоронні органи починають більш активно проводити розслідування саме тих справ, які набувають суспільного резонансу.
- Що стосується судових позовів щодо захисту честі, гідності і ділової репутації, то вони потребують особливого підходу, оскільки сам судовий процес є довготривалим і потребує відповідних ресурсів як для представлення інтересів в суді, так і для можливого проведення експертиз.
Список використаних джерел:
- На захисті суспільних інтересів. Посібник для правників та правозахисників. К.:Аттіка, 2009. 416 с.
- UN Declaration: Declaration on the Right and Responsibility of Individuals, Groups and Organs of Society to Promote and Protect Universally Recognized Human Rights and Fundamental Freedoms. Adopted 8 March 1999. A/RES/53/144/ URL: https://www.ohchr.org/Documents/Issues/Defenders/Declaration/declaration.pdf
- Правозахисники: захищаючи права людини. Виклад фактів №29. Організація об’єднаних націй. Харків: Харківська правозахисна група, 2006. 56 с. URL: http://khpg.org/index.php?id=1153998285
- Керівні принципи щодо захисту правозахисників. Варшава: БДІПЛ ОБСЄ, 2015. 172 с.
Про автора: Тополевський Р.Б. кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії та історії держави і права, конституційного та міжнародного права Львівського державного університету внутрішніх справ.
Опубліковано в «Актуальні питання розвитку правової держави в умовах сучасного становлення громадянського суспільства в Україні: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Харків, 26-27 червня 2020 р.) Х.,2020. С.11-15.
